Порівняння безпосередніх (стаціонарних) результатів гольмієвої лазерної енуклеації простати та відкритої простатектомії при хірургічному лікуванні доброякісної гіперплазії передміхурової залози великих розмірів (більше 80 см3)

Анотація

Актуальність. Доброякісна гіперплазія простати (ДГП) належить до найпоширеніших причин виникнення симптомів нижніх сечових шляхів (як обструктивних, так і іритативних), а також обструкції шийки сечового міхура, що нерідко потребує хірургічного лікування. Відповідно до рекомендацій Європейської асоціації урологів (EAU, 2025), при ДГП великих розмірів (понад 80 мл) методом вибору залишається відкрита простатектомія за відсутності технічних можливостей для виконання лазерної енуклеації простати. Водночас відкриті простатектомії характеризуються значною травматичністю, супроводжуються високою частотою інтра- та післяопераційних кровотеч, ускладнень і тривалим післяопераційним перебуванням у стаціонарі. З метою зниження частоти ускладнень у клінічну практику урологів була впроваджена гольмієва лазерна енуклеація простати. Мета дослідження: провести оцінку та порівняльний аналіз безпосередніх (стаціонарних) результатів одномоментної відкритої трансцервікальної простатектомії та одномоментної гольмієвої лазерної енуклеації простати при хірургічному лікуванні ДГП великих розмірів (понад 80 см³). Матеріали та методи. В урологічному відділенні Вінницької обласної клінічної лікарні ім. М.І. Пирогова в період 2024–2025 рр. виконано 100 відкритих одномоментних трансцервікальних простатектомій та 100 одномоментних гольмієвих лазерних енуклеацій простати (HoLEP). Операції HoLEP проводили із застосуванням гольмієвого лазера MultiPulse HoPlus 150 W, морцелятора MultiCut, лазерного волокна 600 мкм (Jena Surgical, Німеччина) та резектоскопа Olympus 26F. Інтраопераційну крововтрату при трансцервікальній простатектомії визначали ваговим методом, а при HoLEP – калориметричним. Післяопераційні хірургічні ускладнення оцінювали за класифікацією Clavien–Dindo. Стан сечовипускання до та після оперативного втручання оцінювали за допомогою урофлоуметрії (апарат “Потік-К”) із визначенням максимальної об’ємної швидкості потоку сечі (Qmax). Статистичну обробку результатів проводили із використанням методів варіаційної статистики. Результати та обговорення. Середній вік пацієнтів, яким виконували HoLEP, становив 68,7 ± 7,4 року, середній об’єм простати – 93,9 ± 39,5 см³, середня тривалість операції (енуклеація + морцеляція) – 67,2 ± 17,4 хв, середня інтраопераційна крововтрата – 119,7 ± 37,2 мл, середній післяопераційний ліжко-день – 6,2 ± 2,9. У групі відкритої трансцервікальної простатектомії середній вік становив 67,7 ± 7,6 року, об’єм простати – 94,2 ± 32,6 см³, тривалість операції – 68,3 ± 12,7 хв, інтраопераційна крововтрата – 252,7 ± 23,2 мл (р < 0,05), післяопераційний ліжко-день – 9,3 ± 1,9 (р < 0,05). У післяопераційному періоді після відкритої простатектомії середнє використання морфіну становило 2,4 ампули на пацієнта, тоді як після HoLEP застосування наркотичних анальгетиків не потребувалося. Ускладнення після HoLEP включали: післяопераційну кровотечу – 1 (1%), гіпертермію після видалення уретрального дренажу – 1 (1%), нетримання сечі – 4 (4%); одному пацієнту виконано гемотрансфузію. Після відкритої трансцервікальної простатектомії відзначено: кровотечу з необхідністю гемотрансфузії – 5 (5%), гіпертермію – 5 (5%), гостру затримку сечі – 1 (1%), пневмонію – 1 (1%), нетримання сечі – 2 (2%), гострий епідидимоорхіт – 2 (2%), гіпертонічний криз – 1 (2%), післяопераційну анемію – 1 (1%), виділення сечі через надлобкову рану – 1 (1%), загострення хронічного пієлонефриту – 1 (1%), післяопераційну гіпотонію – 2 (2%). Летальних випадків у жодній із груп не зафіксовано. Частота хірургічних ускладнень становила 6% у групі HoLEP та 22% у групі відкритої простатектомії (р < 0,05). Середні показники Qmax після HoLEP зросли з 7,3 ± 1,1 до 23,7 ± 2,6 мл/с, а після відкритої простатектомії – з 7,0 ± 1,5 до 24,0 ± 2,7 мл/с. Висновки. Гольмієва лазерна енуклеація простати характеризується меншою інтраопераційною крововтратою, менш вираженим больовим синдромом, нижчою частотою ранніх післяопераційних ускладнень та скороченим ліжко-днем у порівнянні з відкритою простатектомією. Водночас обидва методи є ефективними щодо відновлення акту сечовипускання у пацієнтів із ДГП, що підтверджується даними урофлоуметрії. Перспективним є подальше вивчення віддалених результатів HoLEP у порівнянні з трансцервікальною простатектомією, а також оцінка уродинамічних показників у віддаленому післяопераційному періоді.