Лікування хворих із притоковим варикотромбофлебітом

Анотація

Вступ. Вивчення гострого варикотромбофлебіту (ГВТФ) та опрацювання раціональних методів діагностики і лікування цього захворювання обумовлена його актуальністю серед захворюваннями вен нижніх кінцівок. Важливість ГФТФ пов’язана не тільки з його можливим трансфасціальним поширенням в систему глибоких вен, але й частими тромбоемболіями легеневої артерії (ТЕЛА), що досі потребує доопрацювання в правильності підходів до лікування. Мета. Розпрацювання та втілення у клінічну практику малоінвазивних способів лікування притокового гострого варикотромбофлебіту в залежності від клінічного стану хронічної венозної недостатності за СЕАР при ізольованому притоковому варикотромбофлебіті так і при переході процесу на стовбур великої підшкірної вени. Матеріали та методи. В хірургічній клініці КНП «ЗОКЛ ім. А. Новака» ЗОР м. Ужгород проліковано 37 хворих з притоковим ВТФ в басейні ВПВ з 2018 по 2023 рік. Чоловіків було 8(21,6%), жінок – 29 (78,4%). У 29 (78,4%) хворих спостерігався ізольований тромбоз варикозно змінених приток та колатералей без переходу на стовбур ВПВ, у 8(21,6%) пацієнтів. ВТФ переходив на стовбур ВПВ. Клінічний розподіл хворих за міжнародною класифікацією СЕАР був наступний: з клінічним класом С2-2,С3-15, С4-11, С5-6, С6-3 пацієнтів, де більша частина хворих 20(54,1%) мали клінічний клас С4-6. Результати досліджень та їх обговорення. У 6 пацієнтів з локалізацією процесу в медіальній додатковій гілці ВПВ виконали пункційну склеротерапію у місці впадіння у ВПВ флебоцентез з дистального відділу вени та склерооблітерація притоки. У двох пацієнтів із тромбофлебітом у зовнішній соромітній вені виконана пункційна склеротерапія у місці впадіння у ВПВ з наступною мініфлебектомією тромбованої притоки. У 7 пацієнтів із тромбофлеботичною оклюзією медіальної міжсафенної вени виконували склерооблітерацію у місцях впадіння у ВПВ та МПВ з флебоцентезом тромбованої вени. У зв’язку з небезпекою поширення тромботичного ураження через неспроможні вени на глибоку венозну систему при тромботичній оклюзії вени Леонардо рахували недоцільним використовувати флебоцентез. Хворих необхідно переводити на непрямі антикоагулянти. У пацієнтів із тромботичною оклюзією вени Леонардо та відсутністю неспроможних пронизних вен виконували склеротерапію тромбованої притоки у місці впадіння у ВПВ на фоні медикаментозного лікування. У 8 (21,6%) з 37 пацієнтів у патологічний процес варикозної трансформації, крім тромбованої притоки, частково був залучений і стовбур ВПВ. Висновки. Основною задачею лікування притокового варикотромбофлебіту є хірургічні способи запобігання переходу процесу на стовбур та неспромодні пронизні вени. Перехід притокового варикотромбофлебіту на стовбур ВПВ, клінічні прояви ХВН С4-6 за СЕАР, розширюють покази до збільшення об’єму хірургічного втручання.