Хірургічні аспекти мультидисциплінарного підходу до лікування дітей із синдромальною макроглосією

Анотація

Реструктуризація, гіпер- або гіпотонус, видозміна положення та форми язика, зазвичай, зі збільшенням розмірів відображається порушеннями його функціональної здатності та анатомо-топографічних співвідношень із оточуючими тканинами щелепно-лицьової ділянки.
Мета – аистематизувати досвід та установити закономірності хірургічних аспектів мультидисциплінарного підходу до лікування дітей із макроглосією.
Предметом наукового інтересу були пацієнти з підтвердженою або непідтвердженою, молекулярно-генетичним тестуванням, синдромальною патологією (n=13).
Зважаючи, що макроглосія є критерієм призначенням хірургічних утручань за умови порушення життєво важливих функцій, у роботі описані два клінічні кейси пацієнтів із підтвердженим та не підтвердженим молекулярно-генетичними тестами синдромом Becwith-Wiedemann, яким проводилася часткова резекція язика. Наголошено, що на ступені порушення функцій слід акцентувати увагу також при проведенні і плануванні ортодонтичного профілактичного лікування. Об’єктивна неможливість профілактики більшості синдромальних патологій, проявами яких є збільшений у розмірах язик, указує на необхідності зосередження у обмеженні його негативного впливу на ріст лицевого скелету. Консервативне лікування складається з заходів для зменшення запалення та кровотечі язика. Інвазивне хірургічне лікування, за необхідності, спрямоване на зменшення розміру, зберігаючи при цьому рухливість та функцію язика.
Завданням щелепно-лицевого хірурга у мультидисциплінарному супроводі пацієнтів із підтвердженою або непідтвердженою, молекулярно-генетичним тестуванням, синдромальною патологією при експліцитній макроглосії полягає у зменшені розмірів язика (субтотальна резекція) при збережені його функціональних можливостей. Це полегшує дихання, відновлює когнітивні функції, сприяє результативності ортодонтичного лікування пацієнтів та покращує якість життя.