Психоемоційне навантаження на медичних працівників стоматологічного профілю

Анотація

Вступ. Стоматологічна допомога є одним з найбільш затребуваних видів медичної допомоги населення. За кількістю звернень вона посідає друге місце після числа звернень до лікарів-терапевтів. Більше того, у вікових групах населення старше 35 років проблеми, пов’язані з хворобами зубів та ротовою порожниною, виходять на перше місце, потреба в ортопедичному лікуванні досягає 60–100%. Стоматологічне здоров’я населення має стійку тенденцію до погіршення. Наявні в літературі дані свідчать про те, що праця лікарів-стоматологів супроводжується впливом низки несприятливих для їх здоров’я виробничих факторів, серед яких відзначається зорова та емоційна напруга, вимушена робоча поза, нераціональне освітлення, небезпека передачі інфекції, контакт з алергенами, токсичними речовинами, шум, вібрація, рентгенівське та лазерне випромінювання та інші. Розробка та організація профілактичних заходів щодо створення оптимального робочого середовища для стоматологів різних спеціальностей є ключовим напрямом наукових досліджень, оскільки вони за своєю суттю визначають рівень життєдіяльності та працездатності лікаря. Заходи щодо покращення умов праці, захист медичних працівників стоматологічного профілю мають бути спрямовані на дотримання гігієни праці, на усунення несприятливих професійних факторів у роботі, профілактику та зміцнення їхнього здоров’я.Мета дослідження. Оцінити психоемоційне навантаження на роботу лікарів-стоматологів.Матеріали та методи дослідження. В рамках дослідження було проведено соціологічне опитування лікарів-стоматологів, які працюють в приватних стоматологічних кабінетах у містах Закарпатської області та Університетській стоматологічній поліклініці «Ужгородського національного університету» у віці від 23 до 58 років, (всього 167чоловік), з них: від 23 до 30 років – 37 чол. – 1 група, від 31 до 40 років – 43 чол. – 2 група, від 41 до 50 років – 41 чол. – 3 група, від 51 і старше – 46 чол. – 4 група. У дослідженні взяли участь 167 осіб (39,8% чоловіків та 60,2% жінок). Практично всі стоматологи працювали за основною спеціальністю на повну ставку. 31,3% мали стаж роботи від 5 до 10 років, 28,4% – 10–15 років,23,6% – 15–20 років та 16,7% – понад 20 років.Для соціологічного опитування лікарів-стоматологів було розроблено анкету та застосовано метод анонімного анкетування.Широке коло питань, внесених у анкету, дозволило проаналізувати стан здоров’я та суб’єктивну оцінку самопочуття медичних працівників у процесі виконання професійної діяльності. Статистична обробка даних виконувалася на персональному комп’ютері за допомогою ліцензованого програмного забезпечення для операційної системи Windows та стандартного програмного пакету Statsoft. Inc STATISTICA 6.0 2300 East 14th Street Tulsa, ОК 74104 США. Для визначення достовірності відмінності результатів застосовувалися значення t-критерію Стьюдента [7, 8].Результати та обговорення. Оскільки праця лікаря-стоматолога пов’язана з підвищеними психоемоційними навантаженнями, то цілком зрозуміло наявність скарг у стоматологів на зміну психоемоційної сфери – 37,7%.На виконання психологічних тестів лікарів-стоматологів розділили на дві групи: першу – 109 лікарів-стоматологів приватних стоматологічних кабінетів м. Ужгорода і другу – 58 лікарів Університетської стоматологічної поліклініки ДВНЗ «УжНУ». В обох групах проводилося дослідження параметрів особистої та реактивної тривожності за «Шкалою самооцінки», розробленою Спілбергом, а також визначався рівень тривоги та депресії за «Шкалою депресії», розробленою Зігмондом та Шнайтом.Після статистичної обробки отриманих результатів з’ясувалося, що в обох групах переважав середній рівень реактивної тривожності (у першій групі – 42,7 бала, другій – 34,02 бала). Тобто лікарі-стоматологи більшою мірою схильні до проявів занепокоєння, страху за життя та стан здоров’я пацієнтів, невпевненості у своїх діях. Причому у 25% усіх лікарів-стоматологів першої групи виявлено високий рівень реактивної тривожності, що зумовлює появу тривожного стану в оцінці правильності прийняття рішень.Окрім порівняння отриманих результатів між лікарями-стоматологами та лікарями поліклініки, нами проведено порівняння показників «Шкали самооцінки» та «Шкали депресії» за професійним приладдям лікарів-стоматологів. Для цього перша група лікарів-стоматологів була поділена на три підгрупи, у кожній по 36 осіб. До першої підгрупи увійшли стоматологи терапевтичного профілю, до другої – стоматологи хірургічного профілю, до третьої – стоматологи-ортопеди. У стоматологів терапевтичного та ортопедичного профілів спостерігався середній рівень реактивної тривожності: 40,2 бала та 35,2 бала відповідно. У стоматологів-хірургів виявлено високий рівень реактивної тривожності (51,1 бала). З цього випливає, що за наданням стоматологічної допомоги найбільш схильні до появи страху і тривоги за компетенцію своїх дій стоматологи хірургічного профілю.Висновки. Таким чином, психоемоційний статус лікарів-стоматологів до кінця робочого дня відхиляється у бік підвищення три- воги та страху за життя та здоров’я пацієнтів. Стану депресії у стоматологів не виявлено. Також виявлено збільшення стомлюваності серед стоматологів усіх профілів.Наявність скарг на дискомфортні відчуття з боку органу зору та опорно-рухового апарату, зниження працездатності, зміну психоемоційної напруги практично всі респонденти пов’язували з професійною діяльністю та розцінювали як наслідок несприятливих умов їхньої праці.