Особливості діагностики глибокого прикусу у пацієнтів з порушеннями м’язово-суглобового комплексу

Анотація

Глибокий прикус займає одне з чільних місць серед усіх зубо-щелепних аномалій і, залежно від регіону світу, діагностується у 21–45% пацієнтів, що звернулись по ортодонтичну допомогу. В свою чергу, різниться не лише першопричина виникнення даної патології, але і її природа, вплив на її поступовий розвиток зовнішніх та внутрішніх факторів. Зміни, спричинені виникненням у пацієнта глибокого прикусу, розповсюджуються також і на м’язово-суглобовий комплекс, викликаючи порушення не лише в його функціональності, але й у морфології тканин скронево-нижньощелепних суглобів. Скарги на функціональні розлади все частіше зустрічаються серед ортодонтичних пацієнтів з глибоким прикусом і необхідність не лише естетичної реабілітації, але й, перед усім відновлення нормальної функції виходить на перший план. Тож метою даної роботи є поглиблений комплексний аналіз пацієнтів з глибоким прикусом шляхом дослідження порушень м’язово-суглобового комплексу та особливостей розвитку черепно-лицевих кісткових структур. В свою чергу першим, проте основоположним етапом на шляху до розподілу обстежуваних нами пацієнтів задля подальшого дослідження, є клінічний етап дослідження. Нами було проведено, зокрема, збір суб’єктивних данних, а саме, анамнезу, скарг пацієнтів, що, в свою чергу отримали поділ на естетичні, функціональні та дисфункціональні, та були проаналізовані; клінічна оцінка ступеню вираженості дисфункції скронево-нижньощнлнпних суглобів за Helkimo; клінічний огляд пацієнта та виокремлення, в залежності від особливостей прояву глибокого прикусу, двох його видів. Окрім того, нами було проаналізовано рентгенологічне дослідження обстежуваних, а саме, бокову телерентгенографію, що дало нам підстави припускати взаємозалежність особливостей морфології черепно-лицевих кісток, положення різців та стану м’язово-суглобового комплексу пацієнтів. Після детального та всебічного аналізу отриманих нами, у ході дослідження, даних, ми дійшли висновку, що найбільш доцільним є поділ обстежуваних пацієнтів на дві групи: з легким ступенем тяжкості вираженості дисфункції скронево-нижньощелепних суглобів та з середнім ступенем тяжкості. В свою чергу, у даних групах слід виділити по дві підгрупи, в залежності від особливостей розташування різців: з середнім або більш вираженим (протрузійним) нахилом різців та з недостатнім (ретрузійним) нахилом різців. Отримані результати диктують необхідність подальшого та більш глибокого дослідження особливостей діагностики та лікування пацієнтів одержаних груп.