Оцінка ефективності алгоритму персоналізованого вибору обсягу хірургічного втручання при папілярній мікрокарциномі щитоподібної залози на основі визначення імуноцитохімічних маркерів агресивності

Анотація

Папілярна мікрокарцинома щитоподібної залози (ПМЩЗ) є найпоширенішою формою тиреоїдних злоякісних новоутворень і в більшості випадків характеризується сприятливим клінічним перебігом. Разом з тим певна частка ПМЩЗ виявляє ознаки біологічної агресивності: екстратиреоїдну інвазію, регіонарне лімфогенне метастазування та схильність до рецидиву. Чинні міжнародні настанови ATA (2025) та NCCN (2025) орієнтують хірургічну спільноту на скорочення обсягу хірургічних втручань у пацієнтів із низьким ризиком агресивності, однак практичне втілення цього підходу неможливе без достовірних інструментів доопераційної оцінки агресивності пухлини. Одним із перспективних напрямків є інтеграція імуноцитохімічних маркерів у клінічні алгоритми прийняття хірургічних рішень на підставі цитологічного матеріалу ТАПБ. Мета дослідження. Оцінити клінічну ефективність алгоритму персоналізованого вибору обсягу хірургічного втручання при ПМЩЗ, який інтегрує результати доопераційного визначення ЦК17, ТПО та S-клітин у процес прийняття хірургічного рішення. Матеріали і методи. Виконано проспективне відкрите порівняльне дослідження за участю 110 хворих із цитологічно підтвердженою ПМЩЗ (≤10 мм; Bethesda V-VI), які отримували лікування в КНП «Прикарпатський клінічний онкологічний центр» у 2024–2026 рр. Контрольну групу (n=54) склали пацієнти, у яких обсяг хірургічного втручання обирали на підставі стандартних клінічних, ультрасонографічних та цитологічних критеріїв. В основній групі (n=56) додатково проводили доопераційне імуноцито- хімічне дослідження з визначенням ЦК17, тиреоїдної пероксидази (ТПО) та S-клітин із наступною стратифікацією ризику агресивності. Аналізували структуру хірургічних втручань, частоту виявлення регіонарних метастазів, частоту та характер ускладнень за Clavien–Dindo, прогностичну точність моделі (ROC-аналіз, AUC) та відповідність доопераційного прогнозу даним патоморфологічного дослідження (κ Коена). Результати. В основній групі питома вага органозберігаючих операцій (гемітиреоїдектомій) була статистично достовірно вищою, ніж у контрольній (60,7% проти 33,3%; p=0,006). Загальна частота післяопераційних ускладнень виявилася нижчою (30,4% проти 50,0%; OR=0,42; 95% ДІ: 0,19–0,92; p=0,037). Частота виявлення регіонарного метастазування була вищою в основній групі (53,6% проти 31,5%; p=0,019), що свідчило про покращення доопераційної ідентифікації пацієнтів із високим ризиком лімфогенного поширення пухлини. Розроблений алгоритм стратифікації ризику на основі ІЦХ-панелі (ЦК17, ТПО та S-клітини) продемонстрував відмінну прогностичну ефективність: AUC=0,91 (95% ДІ: 0,84–0,97), загальну точність 85,5% та коефіцієнт узгодженості κ Коена 0,77 (p<0,001). Висновки. Розроблений алгоритм, що поєднує клінічні, ультрасонографічні, цитологічні та імуноцитохімічні критерії агресивності, дозволяє обґрунтовано персоналізувати обсяг хірургічного лікування ПМЩЗ. Його застосування супроводжується збільшенням частки органозберігаючих втручань, зменшенням частоти післяопераційних ускладнень та високою точністю прогнозування агресивного перебігу захворювання. Отримані результати свідчать про перспективність впровадження алгоритму в рутинну клінічну практику