Ушкодження щелепно-лицевої ділянки в структурі політравми: епідеміологія та клінічні особливості

Анотація

В статті представлено ретроспективний аналіз ушкоджень щелепно-лицевої ділянки, отриманих мешканцями Придніпровсько-Донецького регіону України у 2015–2020 рр., в умовах до повномасштабної війни. Метою було вивчення типів ушкоджень щелепно-лицевої ділянки, їх етіології, анатомічного розподілу, гендерно-вікових особливостей та частоти супутніх пошкоджень. Дослідження охопило 1836 випадків політравми, які включали переломи кісток та м’яких тканин обличчя, супутні травми кісток осьового скелету, кінцівок та внутрішніх органів. Переломи нижньої щелепи становили 39%, денто-альвеолярні ушкодження – 20% та травми м’яких тканин – 18%. Показано, що травми щелепно-лицевої ділянки часто поєднуються з черепно-мозковими (39,1%) та офтальмологічними ушкодженнями (23%). Ускладнення виникли у 97% пацієнтів, смертність становила 3%. При поєднаній травмі, зокрема ураженні щелепно-лицевої ділянки, розвиток травматичної хвороби має свої особливості, зумовлені анатомо-фізіологічною специфікою цієї ділянки. Частка пошкоджень щелепно-лицевої ділянки варіює залежно від характеру травматичного агента. Такі ушкодження часто поєднуються з черепно-мозковою травмою, переломами кінцівок, ушкодженням грудної та черевної порожнин. Це обумовлює складність діагностики, лікування та реабілітації таких пацієнтів. Початковий період травматичної хвороби супроводжується вираженими гемодинамічними зрушеннями, шоком, крововтратою, що при поєднаній травмі значно ускладнює перебіг патологічного процесу. У подальшому на перший план виходять запальні та трофічні порушення, які потребують мультидисциплінарного підходу до лікування. Особливу увагу слід приділити розвитку інфекційних ускладнень, що виникають внаслідок відкритих переломів, порушення герметичності природних бар'єрів, аспіраційного синдрому, тривалої інтубації та інших факторів. Результати дослідження підкреслюють важливість мультидисциплінарного підходу у веденні пацієнтів із політравмами, зокрема участі щелепно-лицевого хірурга на всіх етапах лікування.