Субтотальна холецистектомія з пластикою дефекту холедоха задньою стінкою жовчного міхура при синдромі Міріззі IIА типу: порівняння трьох хірургічних доступів

Анотація

Синдром Міріззі II типу є рідкісним ускладненням жовчнокам’яної хвороби, що характеризується формуванням холецистохоледохеальної нориці з частковим дефектом стінки загальної жовчної протоки. Виражені запально-рубцеві зміни в ділянці гепатодуоденальної зв’язки ускладнюють хірургічне лікування, підвищують ризик інтраопераційних і післяопераційних ускладнень, збільшують тривалість стаціонарного лікування та вираженість післяопераційного больового синдрому. Мета дослідження. Оцінити ефективність та безпечність субтотальної холецистектомії з пластикою дефекту холедоха задньою стінкою жовчного міхура при синдромі Міріззі IIА типу залежно від виду оперативного доступу. Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз результатів лікування 56 пацієнтів із синдромом Міріззі IIA типу за запропонованою нами класифікацією (наявність холецистобіліарної нориці з дефектом стінки жовчної протоки, що не пер вищував 1/3 її окружності), які перебували на лікуванні у 1997-2025 роках. До I групи увійшли 26 хворих, яким виконано міні- лапаротомічну субтотальну холецистектомію з пластикою дефекту холедоха задньою стінкою жовчного міхура; до II групи – 11 пацієнтів після лапароскопічного варіанта цього втручання; до III групи – 19 хворих після лапаротомного доступу. Оцінювали частоту інтраопераційних і ранніх післяопераційних ускладнень, тривалість госпіталізації, інтенсивність післяопераційного болю за візуально-аналоговою шкалою та потребу в наркотичних анальгетиках. Загальна частота інтраопераційних і ранніх післяопераційних ускладнень становила 11,5% у I групі, 9,1% у II групі та 26,3% у III групі. Різниця за частотою ускладнень між трьома групами мала описовий характер і не досягала статистичної значущості (χ²=2,27; p=0,321). Середня тривалість госпіталізації становила 8,1±1,6 доби у I групі, 7,2±1,4 доби у II групі та 12,6±2,8 доби у III групі; різниця між мінілапаротомічною і лапаротомною групами, а також між лапароскопічною і лапаротомною групами була статистично значущою (p<0,001). Найменшу інтенсивність післяопераційного болю спостерігали після лапароскопічного втручання, помірну – після мінілапаротомічного доступу, найбільшу – після лапаротомії. Потреба в наркотичних анальгетиках була найвищою у III групі (42,1%) порівняно з I групою (11,5%) та II групою (9,1%). Результати дослідження та їх обговорення. Отримані результати свідчать, що вибір оперативного доступу при синдромі Міріззі IIА типу має базуватися на інтраопераційній оцінці анатомічних умов, вираженості запального інфільтрату та можливості безпечної пластики дефекту холедоха. Лапароскопічний доступ асоціювався з меншою післяопераційною травматичністю, тоді як мінілапаротомія може бути доцільним проміжним варіантом у складних випадках. Лапаротомію доцільно розглядати як резервний доступ при неможливості безпечного завершення втручання менш інвазивними способами. Висновки. Авторами встановлено, що субтотальна холецистектомія з пластикою дефекту холедоха задньою стінкою жовчного міхура є технічно можливим методом лікування синдрому Міріззі IIА типу, а мінілапаротомічний доступ може бути доцільним проміжним варіантом між лапароскопічним та лапаротомним доступом у складних анатомічних умовах