Ефективність лікування нападу бронхіальної астми у підлітків із частковим контролем захворювання

Анотація

Метою дослідження було – оцінити ефективність лікування нападу бронхіальної астми з урахуванням показників гіперсприйнятливості дихальних шляхів до непрямих бронхоспазмогенних стимулів у підлітків із частковим контролем захворювання.
Ефективність лікування аналізували залежно від ступеня бронхіальної чутливості до дозованого фізичного навантаження у 40 підлітків із частково контрольованою бронхіальною астмою. Пацієнти були відібрані рандомізовано. Середній вік становив 14,3±0,2 року, тривалість захворювання – (8,0±0,4) років. З урахуванням індексу лабільності бронхів у підлітків із частковим контролем захворювання сформовано дві клінічні групи спостереження. До першої групи увійшли 16 підлітків з індексом лабільності бронхів понад 25%, до другої – 24 однолітки з менш виразною лабільністю дихальних шляхів (менше 25%).
Усім дітям проведено комплексне клініко-параклінічне обстеження, яке включало оцінку тяжкості бронхообструктивного синдрому, імунологічні дослідження І-ІІ рівнів, інфламатометрію конденсату видихуваного повітря та спірографію з бронхопровокаційними пробами. Індекс лабільності бронхів (ІЛБ) та неспецифічну гіперсприйнятливість дихальних шляхів до непрямих стимулів (фізичне навантаження) визначали за допомогою проби з фізичним навантаженням з подальшою інгаляцією бронхолітиків. Неспецифічну гіперсприйнятливість бронхів до прямих стимулів оцінювали за допомогою інгаляційної спірометричної проби з серійним розведенням гістаміну з визначенням провокаційної концентрації гістаміну (ПК20, мг/мл) і дози (ПД20, мг), яка могла обумовити зменшення ОФВ 1 на 20%.
Оцінка ефективності дезобструктивної терапії нападу бронхіальної астми у підлітків із частковим контролем захворювання свідчить про доцільність більш активного та розширеного лікування у перші дні лікування у підлітків з вираженою лабільністю дихальних шляхів, особливо у випадках належності дитини до кластера високого ризику розвитку тяжкого нападу захворювання за даними попереднього комплексного обстеження. Пацієнти з вираженою лабільністю бронхів частіше отримували глюкокортикостероїди у складі комплексної терапії, зокрема у 56,3% випадків – у формі системних лікарських засобів. Показники ризику застосування глюкокортикостероїдів у пацієнтів І групи (ІЛБ >25%) порівняно з ІІ групою (ІЛБ<25%) становили 1,5 [95% ДІ: 1,1-4,6] при співвідношенні шансів 5,3 [95% ДІ: 2,5-10,9].