Сучасні тенденції лікування дітей, хворих на нейробластому

Анотація

Ера імунотерапії нейробластоми почалася з доказу ефективності використання моноклональних антитіл до дисіалогангліозиду GD2, який експресується на мембрані пухлинних клітин. Сьогодні ці антитіла включаються в схеми підтримуючої терапії нейробластоми високого ризику. Перспективним напрямком імунотерапії нейробластоми є створення T-клітин, що несуть химерний антигенний рецептор до мембранних структур пухлини (CAR-T клітин). Теоретичні підстави для імунотерапії нейробластоми мають і інгібітори «імунологічних контрольних точок» – антитіла, що блокують рецептор PD1 та відповідний ліганд PD-L1. Впровадження імунотерапії в традиційне багатокомпонентне лікування вимагає подальшого вивчення з метою оптимізації використання цієї технології для пацієнтів з нейробластомою високого ризику [3, 5]. Впровадження мультимодальної терапії, включаючи хірургічне втручання, променеву та агресивну комбіновану хіміотерапію, покращило результати для багатьох дітей із нейробластомою високого ризику, але вчені, здається, досягли плато в тому, чого можна досягти лише за допомогою цитотоксичної терапії. Більшість дітей, хворих на рак, включаючи нейробластому високого ризику, не отримують користі від лікування інгібіторами імунних контрольних точок (ICI), які зробили революцію в лікуванні багатьох високоімуногенних солідних пухлин у дорослих. Ймовірно, це відображає низький рівень мутації пухлини, а також знижену регуляцію MHC-I, яка характеризує більшість нейробластом високого ризику. З цих причин нейробластома представляє імунотерапевтичний виклик, який може бути моделлю для створення ефективної імунотерапії для інших «холодних» пухлин у дітей і дорослих, які не реагують на ICI. Ідентифікація сильної експресії дисіалогангліозиду GD2 на поверхні майже всіх клітин нейробластоми забезпечила мішень для імунного розпізнавання анти-GD2 mAb, які рекрутують клітини вродженого імунітету, що експресують Fc-рецептор, які опосередковують цитотоксичність або фагоцитоз. Прийняття антитіл проти GD2 як у попередніх протоколах, так і в протоколах лікування рецидивів різко підвищило показники виживаності та змінило ландшафт для дітей із нейробластомою високого ризику [1, 2, 4, 6]. Автор поставив метою цієї роботи проведення аналізу останніх публікацій та базового досвіду про механізми реалізації вродженого та набутого імунітету проти нейробластоми та використання в ії лікуванні імунотерапії. Праця над статтею супроводжувалася аналізом літературних джерел за останні сім років. Автор зауважує, що нейробластома на сьогодні це одна з найскладніших в діагностиці та лікування злоякісних пухлин у дітей, яка розвивається з незрілих нервових клітин, нейробластів. Нейробластома може утворитися в межах усієї симпатичної нервової системи. Клінічна та біологічна поведінка цієї пухлини неоднорідна. Вона може як швидко прогресувати з фатальним наслідком, так і спонтанно регресувати або диференціюватися в зрілу гангліоневрому (доброякісну пухлину). Нейробластома – це злоякісна екстракраніальна солідна пухлина яка найчастіше зустрічаюча у дітей . Крім того, це найпоширеніша солідна пухлина у дітей раннього віку. Пік захворюваності нейробластомою припадає на дітей першого року життя, а 90% усіх випадків діагностується у віці до 10 років (найчастіше у дітей молодше 5 років) [8, 9]. Злоякісні пухлини, що розвиваються в дитячому віці, характеризуються відносно невеликим рівнем генетичної нестабільності і, як наслідок, соматичних мутацій у порівнянні з новоутвореннями «дорослих» типів. Це призводить до меншої їх імунореактивності та ухилення від імунологічного нагляду. Водночас, підчас розвитку нейробластоми, найпоширенішої екстракраніальної солідної пухлини дитячого віку, реакція імунної системи може розгортатися досить рано. Низький рівень мутації пухлини, а також знижена регуляція MHC-I, яка характеризує більшість нейробластом високого ризику. Цей феномен відкриває додаткові можливості в плануванні лікування нейробластоми і дає сподівання на добрий ефект використання імунотерапії [3, 4, 7]. Невважаючи на досить помітні успіхи в лікуванні солідних пухлин у дітей за останні 20–30 років, обумовлені широким використанням цитостатичної терапії в комплексі з оперативним втручанням та променевим лікуванням в останні роки вчені та практичні лікарі досягли так званого «плато» в показниках загальної виживаності у дітей, хворих на злоякісні пухлини. І нейробластома, на жаль, не стала виключенням з цього правила. Створення сучасних протоколів діагностики та лікування які включають різноманітні комбінації хіміопрепаратів а також етапну хірургічну допомогу дозволило підняти загальну виживаність від цієї патології до рівня 60–65%. Це досить хороший результат, але в останні 7–10 років цей результат не покращується, крім того, ефективність лікування агресивних резистентних форм пухлини й досі не перевищує 10–15%. З цих причин нейробластома представляє імунотерапевтичний виклик, який може бути моделлю для створення ефективної імунотерапії для інших «холодних» пухлин у дітей і дорослих, які не реагують на ICI.