Етіопатогенетичні чинники ендокринної дисфункції підшлункової залози у хворих на хронічний панкреатит

Анотація

Вступ. Ризик виникнення цукрового діабету у хворих на хронічний панкреатит протягом всього життя становить 25-75 % і залежить від способу операційного лікування, етіології захворювання та ступеня пошкодження підшлунко- вої залози. Мета дослідження. Визначити особливості функціонального стану підшлункової залози при хронічному панкре- атиті, вивчити його вплив та різних способів операційних втручань при ньому на ендокринну функцію підшлункової залози, визначення термінів проведення операційного втручання. Матеріали та методи. В дослідження включено 105 хворих, яких було поділено на групи: І група (n=14) – резе- кційні операції; ІІ група (n=47) – дуоденозберігаюча резекція головки підшлункової залози з дренуванням головної панкреатичної протоки; ІІІ група (n=44) – дренуючі, при яких паренхіма підшлункової залози не видалялась. Лабора- торно визначали рівень глюкози в крові, глюкозований гемоглобін та С-пептид, проводили глюкозотолерантний тест в перед- та післяопераційному періоді. В передопераційному періоді поширеність ендокринної недостатності стано- вила 27,6 %. В післяопераційному періоді поширеність ендокринної недостатності (нескоректована по тривалості спостереження) була у 42,9 % (n=45) пацієнтів, з них у 30 – порушена толерантність до глюкози, а в 15 – цукровий діабет. Результати досліджень та їх обговорення. Встановлено найбільший приріст ендокринної недостатності серед пацієнтів, яким проведено резекційні операційні втручання, особливо у хворих з дистальною резекцією підшлунко- вої залози, в той час як органозберігаючі процедури та обмежене видалення головки підшлункової залози мали мен- ший приріст (р=0,001). Зниження рівня C-пептиду у плазмі крові у хворих з кальцинозом паренхіми підшлункової залози після операційного втручання дозволяє прогнозувати розвиток порушень вуглеводного обміну аж до цукро- вого діабету. При гістологічному дослідженні виявлено прогресуючий фіброз паренхіми підшлункової залози із за- пальними та дегенеративними змінами, що призводить до зменшення залозистих клітин та β-клітин острівців Ланге- гарса. Відзначено, що у хворих на хронічний панкревтит, яким операційне втручання проводилось при тривалості захворювання до 1 року, порушення вуглеводного обміну в післяопераційному періоді спострегалося рідше, ніж у пацієнтів з анамнезом понад 1 рік (р=0,02). Висновки. Тому нами запропоновано політику ранньої хірургічної інтервенції – до розвитку незворотних функ- ціональних порушень, які призводять до ендокринної або екзокринної недостатності.