Хірургічне лікування гострого біліарного панкреатиту

Анотація

Вступ. Незважаючи на широке поширення поєднаного ураження біліарної системи і підшлункової залози, чима- ло питань тактики лікування залишаються невирішеними. Не викликає сумнівів, що адекватне лікування цієї патоло- гії повинно поєднувати хірургічну і консервативну складові, які будуть визначатися особливостями перебігу патоло- гічних процесів у жовчовивідних протоках і в підшлунковій залозі. Матеріали та методи. Проведено клінічне обстеження і лікування 126 пацієнтів з гострим біліарним панкреатитом. Чоловіків було 32 (25,4 %), жінок – 94 (74,6%). У 65 пацієнтів з гострим біліарним панкреатитом був ізольований холецис- толітіаз (перша група). У 35 пацієнтів було діагностовано дрібні конкременти у різних відділах спільної жовчної протоки, які не спричиняли обтурації загальної жовчної протоки (друга група). У 26 пацієнтів діагностували обтурувальні конкре- менти спільної жовчної протоки, в тому числі – вклинені у великий дуоденальний сосок (третя група). Результати досліджень та їх обговорення. Клінічна симптоматика, показники біохімічного аналізу крові, під- вищення α-амілази, ліпази, панкреатичної α-амілази та позитивний АСТІМ Pancreatitis тест дозволяли встановити попередній діагноз гострого панкреатиту. Ультразвукове дослідження (УЗД) оцінювало зміни у підшлунковій залозі, однак не завжди повноцінно характеризувало стан позапечінкових жовчних протоків. Для повноцінної характерис- тики патології спільної жовчної протоки застосовували магнітно-резонансну томографію (МРТ), що дозволяло чітко встановити ґенез гострого біліарного панкреатиту. На першому етапі лікування всі діагностично-лікувальні заходи виконували впродовж 24 годин. У 80,0 % пацієнтів першої групи на УЗД були встановлено відсутність патологічних включень у спільній жовчній протоці. У 20,0 % пацієнтів проводили МРТ. 25,7 % пацієнтів другої групи потребува- ли застосування МРТ, а 74,3 % – транспапілярної ендоскопічної рентгенографії. У третій групі тільки у 7,7 % УЗД було ефективним. Інші пацієнти цієї групи для верифікації причини гострого біліарного панкреатиту потребували застосування інших методів променевої діагностики. Впродовж 24 годин лапароскопічна холецистектомія (ЛХЕ) була виконана у 49 пацієнтів (75,4 %) першої групи. У хворих другої і третьої груп проводили ендоскопічну діагнос- тику і ревізію позапечінкових жовчних шляхів з наступним проведенням ЛХЕ впродовж 24 годин. У 12 (9,5 %) ви- никали ускладнення, пов’язані з несприятливим перебігом запального процесу в підшлунковій залозі та перипанкре- атичній клітковині. У 2 хворих першої групи, 3 – другої та 2 – третьої діагностували формування несправжніх пан- креатичних кіст. Враховуючи їхній сприятливий перебіг та відсутність лабораторних та клінічних даних за їхнє інфі- кування, цим пацієнтам рекомендували в подальшому динамічне спостереження в амбулаторних умовах. У 5 хворих формувались абсцеси заочеревинного простору (у 3 другої групи та у 2 – третьої). Висновки. Діагностична тактика при гострому біліарному панкреатиті повинна включати: визначення активнос- ті ліпази, α-амілази, панкреатичної α-амілази, АСТІМ Pancreatitis тест та МРТ. У пацієнтів з гострим біліарним пан- креатитом необхідно дотримуватися активної хірургічної тактики, що передбачає ЛХЕ при холецистолітіазі та ендо- скопічну транспапілярну декомпресію спільної жовчної протоки при холедохолітіазі, в межах 24 годин перебування пацієнта у хірургічному відділенні.