Варіабельність серцевого ритму у хворих на артеріальну гіпертензію, асоційовану з ішемічною хворобою серця, при лікуванні антагоністами кальцію

Анотація

Вступ. Значний прогрес в лікуванні артеріальної гіпертензії (АГ) та ішемічної хвороби серця (ІХС) пов’язаний з відкриттям антагоністів кальцію (АК) дигідроперидінового ряду третьої генерації таких як амлодипін та лерканідипін. Ці препарати є метаболічно нейтральними, ефективними, мають органопротекторні властивості, позитивно впливають на кінцеві точки перебігу АГ. Відомо, що у пацієнтів високого ризику терапія залежить від впливу на варіабельність серцевого ритму (ВСР). Даному питанню, не зважаючи на велику актуальність проблеми, присвячена мала кількість досліджень. Особливою популярністю серед АК користуються такі препарати як амлодипін та лерканідипін. Мета дослідження. Вивчення результатів впливу амлодипіну та лерканідипіну на ВСР у хворих на артеріальну гіпертензію, асоційованою з ІХС, у осіб із збереженою систолічною функцією ЛШ. Матеріали та методи. Дослідження охоплює 50 хворих на артеріальну гіпертензію, асоційованою з ІХС, яким проводили лікування амлодипіном та лерканідипіном. ВСР та її динаміку при терапії амлодипіном та лерканідипіном оцінювали по зміні часових і спектральних показниках SDANN, SDNN-1, RMSSD, PNN50, VLF, LF, HF, LFn, HLn, LF/HF. Результати досліджень. Аналіз часових і спектральних параметрів ВРС встановив найбільше впродовж доби серед порівнюваних груп превалювання загальної потужності коливань кардіоритму (ТР) в групі хворих ще до проведення лікування. Найбільших змін ТР зазнавало під впливом лікування ІАПФ. Так потужність коливань кардіоритму (ТР) зменшилась в 2,1 рази під впливом інгібітора АПФ і незначно змінювалось при застосуванні амлодипіном. Різноспрямованими були виявлені зміни при аналізі nLF і nHF. Щодо nLF, так їх нічні значення, як і середньодобові були достовірно нижчими при застосуванні амлодипіну в 1,3 рази; в той час, як nHF напроти збільшувався відповідно в 2,1(p<0,05) і 1,5 рази (p<0,05). Таке вирівнювання вегетативного дисбалансу при застосуванні амлодипіну може поглибити уявлення щодо його гемодинамічних впливів. Аналізуючи відмінності у вагусному впливі впродовж доби відмічена достовірна міжгрупова відмінність в рівнях HF на фоні лікування. Так, під час сну HF в 1,9 рази (p<0,05) є більшою в групі хворих на фоні застосовування лерканідипіну, в той час як підвищення HF в групі ІАПФ відмічалось переважно вдень. Подібно цьому збільшення з боку LF відмічалось також в групі лерканідипіну, проте істотним було підвищення LF в денний період часу, що склало 611,4±108,2 проти значень в групі інгібітора АПФ 477,7±140,2 (p<0,05). Превалювання вагусного впливу вночі в групі лерканідипіну підтримувалось зростанням rMSSD в 1,8 рази (p<0,05) і в 15,1рази (p<0,05) збільшенням pNN 50%, щодо групи інгібітора АПФ. Як і вдень, так і вночі відповідно в 1,3 рази і 1,4 рази зростали SDNNі . Таке збільшення вагусної активності під час лікування лерканідипіном є свідченням на користь збільшення парасимпатичних впливів під час лікування цим антагоністом кальцію. Висновки. Таким чином, при лікуванні амлодипіном зростання нейрогуморальної компоненти VLF, найвищої LF серед груп порівняння є свідченням превалювання симпатичного впливу ВНС. Найвищий серед порівнюваних груп HF вирівнює вегетативний дисбаланс. На фоні застосовування лерканідипіну під час сну HF в 1,9 рази (p<0,05) є більшим, в той час як підвищення HF в групі інгібітора АПФ відмічене переважно вдень. Превалювання вагусного впливу вночі в групі лерканідипіну підтримувалось зростанням rMSSD в 1,8 рази (p<0,05) і в 15,1рази (p<0,05) збільшенням pNN 50%, щодо групи інгібітора АПФ. Встановлене також істотне підвищення LF в денний період часу. Як і вдень, так і вночі відповідно в 1.3 рази і 1,4 рази зростали SDNNі. Таке збільшення вагусної активності під час лікування лерканідипіном є свідченням на користь збільшення парасимпатичних впливів під час лікування цим антагоністом кальція. Порівнювані антагоністи кальцію підвищують ВСР, зокрема, амлодипін переважно за рахунок симпатичних впливів, лерканідипін – парасимпатичних. При лікуванні амлодипіном превалювання симпатикотонії супроводжується зростанням нейрогуморальної компоненти VLF, LF на фоні високого HF. Збільшення вагусної активності під час лікування лерканідипіном як вдень, так і вночі доказує свою найбільшу ефективність у вирівнюванні вегетативного дисбалансу при зниженій парасимпатичній активності, особливо у групі хворих супутнього цукрового діабету ІІ типу.