Науковий вісник Ужгородського університету. Серія «Медицина»

Ефективність застосування програмного забезпечення на основі штучного інтелекту для автоматизованого аналізу ортопантомограм з метою ідентифікації ознак периапікальних уражень

Fri, 28 Nov 2025 00:00:00 +0200

Вступ. Розвиток технологій машинного навчання та штучного інтелекту потенційно може сприяти процесу ідентифікації ознак периапікальних уражень на цифрових ортопантомограмах, пришвидшуючи етапи первинного аналізу рентгенологічних знімків та демаркації на таких очевидних та сумнівно-проблемних зон. Мета дослідження. Оцінити діагностичну ефективність програмного забезпечення на основі штучного інтелекту для ідентифікації ознак периапікальних уражень в ході автоматизованого аналізу ортопантомограм. Матеріали та методи. Дизайн дослідження передбачав проведення автоматичного аналізу ортопантомограм програмним забезпеченням, яке функціонує на основі технології штучного інтелекту, з метою реєстрації на цифрових знімках ознак периапікальних уражень. Для пілотного дослідження було заплановано використання 60 ортопантомограм, відібраних рандомізовано з бази цифрових знімків. В ході оцінки порівняльної діагностичної ефективності використовуваного програмного забезпечення аналіз відібраних 60 ортопантомограм з цільовим пошуком на таких ділянок з ознаками периапікальних уражень проводився незалежно двома лікарями-стоматологами з досвідом роботи у практичній стоматології понад 10 років та спеціалізацією у проведенні терапевтичних стоматологічних маніпуляцій. Результати дослідження та їх обговорення. В ході автоматизованого опрацювання 60 ортопантомограм програмним забезпеченням на основі штучного інтелекту було верифіковано 187 ділянок з ознаками потенційних периапікальних змін. Двома лікарями-стоматологами було верифіковано 158 та 132 ділянок з ознаками потенційних периапікальних змін відповідно. Повторюваний аналіз тієї ж вибірки ортопантомограм програмним забезпечення на основі штучного інтелекту продемонстрував 100% репродуктивність отриманих результатів щодо кількості первинно ідентифікованих ділянок, а також щодо особливостей їх розподілу. Дані, отримані в результаті аналізу ортопантомограм лікарями-стоматологами засвідчили, що узгодженість між такими щодо кількості ідентифікованих ділянок з ознаками периапікальних змін складає 83,54%, тоді як щодо розподілу таких – 87,12%. Висновки. Програмне забезпечення на основі штучного інтелекту в ході автоматизованого аналізу ортопантомограм забезпечує на 15,50–29,41% вищу поширеність ідентифікації ознак потенційних периапікальних уражень, аніж аналіз ортопантомограм проведений лікарями-стоматологами. Значно перевагою програмного забезпечення для автоматичного аналізу ортопантомограм є абсолютна репродуктивність отриманих результатів при повторенні діагностичного процесингу цифрових знімків.

Порівняльний аналіз хімічного складу емалі зубів з різним станом пришийкової ділянки

Ірина Іванівна Заболотна — Fri, 28 Nov 2025 00:00:00 +0200

Вступ. Пришийкові ураження зубів є частою причиною звернення пацієнта до стоматолога, тому дослідження їх етіопатогенетичних факторів являється актуальним. Мета дослідження. Визначення вмісту хімічних елементів в емалі інтактних зубів, з клиновидним дефектом (КД) і пришийко- вим карієсом (ПК), підрахунок молярних коефіцієнтів та проведення порівняльного аналізу. Матеріали та методи. За допомогою скануючого електронного мікроскопа JSM-6490 LV з системою енергодисперсійного рентгенівського мікроаналізу INCA Penta FETх3 був визначений хімічний склад поверхневої емалі 29 зубів в області ріжучого краю (РК) ̸ горбка, екватора, пришийкової ділянки (ПД) у вигляді відсоткового співвідношення масових кількостей кисню, вуглецю, кальцію, фосфору, натрію, магнію, сірки, хлору, цинку, калію, алюмінію. Результати дослідження та їх обговорення. Були виявлені достовірні відмінності у вмісті вуглецю, кисню та кальцію в усіх областях зубів в залежності від стану ПД (p≤0,05). Вуглецю було більше в емалі зразків з ПК: у ділянці РК ̸ горбка – на 67% і 15%, екватора – на 67% і 40%, ПД – на 33% і 60% порівняно із зразками з КД та інтактними, відповідно (p≤0,05). Вміст кисню був більшим в зубах з КД у ділянках РК ̸ горбка (на 25% і 48%) та екватора (на 13% і 7%), ніж в зубах з ПК та інтактних, відповідно. У ПД в емалі інтактних зразків його було на 34% і 13% більше, ніж у зразках з ПК і КД, відповідно. У ділянці РК ̸ горбка вміст кальцію був більшим на 25% і 33% в інтактних зубах у порівнянні з зубами з КД і ПК, відповідно. Кількість кальцію в області екватору була однаковою у зразках з КД та інтактних і на 14% і 13% більшою, ніж у зразках з ПК, відповідно. У ПД його було на 16% і 14% більше у зубах з КД порівняно з зубами з ПК та інтактними, відповідно. Досліджені ділянки зубів також достовірно відрізнялися за показниками Mg/Са-молярного коефіцієнта (p≤0,05). Його значення в області РК ̸ горбка були на 56% більшими у зразках з ПК, ніж в інтактних. В емалі екватора показники Mg/Са зубів з ПК були у 3,7 і 1,5 рази більшими порівняно з інтактними зубами і з КД, відповідно. У ПД Mg/Са-молярний коефіцієнт був у 4,7 і 5,5 рази більшим в емалі інтактних зразків, ніж з КД і ПК, відповідно. Висновки. Визначені відмінності у хімічному складі емалі в залежності від стану ПД зубів дозволяють глибше зрозуміти етіопатогенез КД і ПК зубів та обґрунтувати принципи їх лікування і профілактики.

Ушкодження щелепно-лицевої ділянки в структурі політравми: епідеміологія та клінічні особливості

Віктор Петрович Коркішко, Володимир Миколайович Криванич — Fri, 28 Nov 2025 00:00:00 +0200

В статті представлено ретроспективний аналіз ушкоджень щелепно-лицевої ділянки, отриманих мешканцями Придніпровсько-Донецького регіону України у 2015–2020 рр., в умовах до повномасштабної війни. Метою було вивчення типів ушкоджень щелепно-лицевої ділянки, їх етіології, анатомічного розподілу, гендерно-вікових особливостей та частоти супутніх пошкоджень. Дослідження охопило 1836 випадків політравми, які включали переломи кісток та м’яких тканин обличчя, супутні травми кісток осьового скелету, кінцівок та внутрішніх органів. Переломи нижньої щелепи становили 39%, денто-альвеолярні ушкодження – 20% та травми м’яких тканин – 18%. Показано, що травми щелепно-лицевої ділянки часто поєднуються з черепно-мозковими (39,1%) та офтальмологічними ушкодженнями (23%). Ускладнення виникли у 97% пацієнтів, смертність становила 3%. При поєднаній травмі, зокрема ураженні щелепно-лицевої ділянки, розвиток травматичної хвороби має свої особливості, зумовлені анатомо-фізіологічною специфікою цієї ділянки. Частка пошкоджень щелепно-лицевої ділянки варіює залежно від характеру травматичного агента. Такі ушкодження часто поєднуються з черепно-мозковою травмою, переломами кінцівок, ушкодженням грудної та черевної порожнин. Це обумовлює складність діагностики, лікування та реабілітації таких пацієнтів. Початковий період травматичної хвороби супроводжується вираженими гемодинамічними зрушеннями, шоком, крововтратою, що при поєднаній травмі значно ускладнює перебіг патологічного процесу. У подальшому на перший план виходять запальні та трофічні порушення, які потребують мультидисциплінарного підходу до лікування. Особливу увагу слід приділити розвитку інфекційних ускладнень, що виникають внаслідок відкритих переломів, порушення герметичності природних бар'єрів, аспіраційного синдрому, тривалої інтубації та інших факторів. Результати дослідження підкреслюють важливість мультидисциплінарного підходу у веденні пацієнтів із політравмами, зокрема участі щелепно-лицевого хірурга на всіх етапах лікування.

Ультразвукова денситометрія п'яткової кістки у хворих з ревматичними захворюваннями

Fri, 28 Nov 2025 00:00:00 +0200

Вступ. Дослідження показують високу поширеність захворювань пародонту серед пацієнтів з різними ревматичними захворюваннями, включаючи ревматоїдний артрит, системний червоний вовчак (СЧВ), псоріатичний артрит, синдром Шегрена [1]. Захворювання пародонту, що характеризуються запаленням та деструкцією тканин, які підтримують зуби, можуть бути пов'язані з тривалістю ревматичного захворювання, а також медикаментозним лікуванням кортикостероїдами. Глюкокортикоїди (ГК) є основними препаратами в ревматології, широко використовуваними завдяки їхнім потужним протизапальним та імуносупресивним властивостям [2]. Однак їх тривале застосування є добре встановленою причиною вторинного остеопорозу, відомого як глюкокортикоїд-індукований остеопороз, загальної втрати мінеральної щільності кісткової тканини (МЩКТ) [3]. Загальна втрата щільності кістки також є ключовим показником тяжкості пародонтиту та впливає на подальший прогноз лікування [4]. Мета дослідження. Оцінити відповідно вікової норми показники щільності п'яткової кістки у ревматичних хворих в залежності від важкості захворювання пародонту. Матеріали та методи. В дослідженні брали участь 35 хворих (7 чоловіків та 28 жінок), вікова група від 25 до 57 років (середній вік склав 34,3 років). Усі хворі проходили лікування в ревматологічному відділенні КНП «ЗОКЛ» ім. А. Новака ЗОР. Результати. Всі хворі мали показники нижче норми. 35 осіб які брали участь в досліджені мали низьку щільність кісткової тканини, що вказує на остеопенію, а в деяких випадках остеопороз. Середній показник по хворих склав: -2,27 у І – групи , та -1,77 у ІІ – групи. Пацієнти з СЧВ мають вищу імовірність розвитку пародонтиту та підвищений ризик розвитку витончення кісткової тканини, на нашу думку, це пов'язано з тривалим прийманням ГК, що в свою чергу пригнічує утворення нової кісткової тканини та збільшує її руйнування, що значною мірою впливає на вторинний остеопороз. Висновки. Найнижчі показники МЩКТ серед ревматологічних захворювань виявлена у хворих на СЧВ: -2,43. Чим нижчі показники МЩКТ у пацієнтів з ревматологічними захворюванням, тим більше проявляється важкість пародонтиту.

Поширеність випадків стоматологічної реабілітації з опорою на дентальні імплантати в пацієнтів з повною та частковою адентією щелеп у багатопрофільних стоматологічних закладах охорони здоров’я

Юрій Олександрович Мочалов, Ігор Васильович Тукало — Fri, 28 Nov 2025 00:00:00 +0200

Вступ. В сучасних умовах, незважаючи на проведену значну кількість досліджень, які демонструють переваги та недоліки різних варіантів тотальної реабілітації пацієнтів з частковою та повною адентією, досі відзначається дефіцит даних щодо того, якими є фактичні поширеність та розподіл різних варіантів ортопедичного стоматологічного лікування серед пацієнтів, які втратили більше половини одиниць зубного ряду на одній із щелеп. Мета дослідження. Оцінити поширеність випадків тотальної стоматологічної реабілітації з відновленням, як мінімум 50% одиниць зубного ряду у пацієнтів багатопрофільних стоматологічних центрів, та визначити вихідні умови змін стоматологічного статусу, асоційовані із формуванням запиту на таке лікування. Матеріали та методи. Дослідження проводилося шляхом моніторингу особливостей кількості, співвідношення та розподілу зареєстрованих проведених стоматологічних маніпуляцій в межах двох багатопрофільних стоматологічних клінік, у період з січня 2022 року по травень 2025 року. Аналіз проводився на основі доступних даних CRM-системи ClinicCards. В ході аналізу відбиралися дані, котрі стосувалися пацієнтів, реабілітація котрих проводилася ортопедичними конструкціями різного дизайну, але з заміщенням не менше 8 одиниць зубного ряду на одній зі щелеп, яких поділяли як таких з потребою у тотальній реабілітації (з потребою відновлення більше 50% зубного ряду на одній зі щелеп). Результати дослідження та їх обговорення. З 416 проаналізованих випадків тотальної реабілітації частка виготовлення конструкцій з опорою на дентальних імплантатах складала 30,05% (125 випадків). З 125 випадків реабілітації конструкціями з опорою на дентальних імплантатах, 4,8% були представлені знімними протезами з опорою на внутрішньокісткових опорах, 54,4% – незнімними конструкціями з балковою мезоструктурою, 31,2% – незнімними цільнодуговими конструкціями різної протяжності без додаткового армування, 9,6% – двома і більше мостоподібними протезами з опорою на дентальних імплантатах обмеженої протяжності для заміщення дефекту зубного ряду. Висновки. Тотальна реабілітація лише в третини пацієнтів була проведена із використанням конструкцій з опорою на внутрішньокісткових титанових дентальних імплантатах. Серед таких у 95,2% випадків були застосовані саме незнімні конструкції різного дизайну та протяжності. Вихідний розподіл стоматологічного статусу у якості термінального, асоційованого з показником відносного ризику в 4,06 (95% ДІ 2,96-5,58%, р < 0,0001) щодо вищої ймовірності подальшого протезування за протоколами реабілітації беззубих щелеп, в порівнянні з ймовірністю подальшого протезування часткової адентії, при використанні вихідного співвідношення випадків часткової та повної адентії у якості референтних.

Роль інтраопераційної оцінки кишкової перфузії у профілактиці неспроможності швів колоректального анастомозу при хірургічному лікуванні раку прямої кишки

Василь Васильович Василів, Василь Дмитрович Скрипко — Fri, 28 Nov 2025 00:00:00 +0200

Неспроможність швів колоректального анастомозу (НША) є одним із найбільш небезпечних післяопераційних ускладнень при хірургічному лікуванні раку прямої кишки. Одним із ключових патогенетичних чинників, що сприяють розвитку НША, є недостатнє кровопостачання тканин у зоні анастомозу. Традиційні методи оцінки перфузії під час операції є суб’єктивними та обмеженими у точності. З цієї причини зростає інтерес до об’єктивних інтраопераційних методик, зокрема флуоресцентної ангіографії з індоціаніном зеленим (ІЦЗ). У даному дослідженні проаналізовано 107 пацієнтів з раком прямої кишки І–ІІІ стадії, яким було виконано передню резекцію з формуванням колоректального анастомозу. Пацієнти були розподілені на дві групи: контрольну (ІЦЗ (–), n = 54), у якій межі резекції визначалися за клінічними ознаками, та дослідну (ІЦЗ (+), n = 53), де додатково використовували флуоресцентну ангіографію для оцінки перфузії. У групі ІЦЗ (+) у 20,8% випадків було змінено межу резекції через виявлену гіпоперфузію. Результати показали тенденцію до зниження загальної частоти НША у групі ІЦЗ (+) (5,6%) порівняно з групою ІЦЗ (–) (18,1%), з відношенням шансів 0,26 (95% ДІ: 0,07–1,00; p = 0,072). Найбільш виражене та статистично достовірне зниження було виявлено для клінічно значущої НША типу B – 1,9% у групі ІЦЗ + проти 14,8% у контрольній групі (p = 0,031). Отримані дані свідчать про ефективність інтраопераційного використання ІЦЗ для об’єктивної оцінки кишкової перфузії, що дозволяє своєчасно коригувати хірургічну тактику і потенційно знижувати частоту анастомотичних ускладнень. Метод має перспективу для впровадження в рутинну клінічну практику, особливо у пацієнтів з високим ризиком НША, однак потребує подальших досліджень і стандартизації.

Варіанти аутодермопластики раневих дефектів вільним шкірним клаптем у хворих з ускладненим синдромом діабетичної

Fri, 28 Nov 2025 00:00:00 +0200

Вступ. На сьогоднішній день хірургічне лікування ускладнених форм синдрому діабетичної стопи спрямоване на виконання радикальних хірургічних обробок та “малих” ампутацій стопи, спрямованих на збереження нижньої кінцівки та її опорної функції. Після виконання таких оперативних втручань часто виникають великі ранові дефекти, які вимагають пластичного закриття. Найбільш раціональним методом закриття ран у цієї категорії пацієнтів можна визнати аутодермопластику вільними шкірними клаптями. Однак, відомі на сьогодні методи підготовки ран до аутодермопластики, та терміни її проведення залишаються недостатньо вивченими, що вимагає проведення подальших досліджень у цьому напрямку. Мета дослідження. Покращити результати лікування ран після хірургічного лікування хворих з ускладненими формами синдрому діабетичної стопи шляхом удосконалення методик аутодермопластики ранових дефектів за допомогою вільних шкірних клаптів. Матеріали та методи. В основі дослідження лежать результати стаціонарного лікування 147 хворих на ускладнені форми синдрому діабетичної стопи протягом 2020–2025 років, яким у процесі лікування проводилася аутодермопластика ран стопи вільними шкірними клаптями. Центральну гемодинаміку нижніх кінцівок вивчали за допомогою ультразвукового доплерівського дослідження, мікрогемодинаміку – за допомогою лазерної доплерівської флоуметрії. Кількісний та якісний склад мікрофлори ран на етапах лікування вивчали з використанням стандартних методик, які доповнювали мікроскопією мазків-відбитків із рани, пофарбованих за Грамом. Матеріал для морфологічного дослідження отримували шляхом інцезійної біопсії та забарвлення гістологічних препаратів гематоксиліном та еозином з подальшим вивченням препаратів шляхом світлооптичної мікроскопії. У післяопераційному періоді з метою підготовки ран до проведення аутодермопластики використовували вакуумну терапію, яку проводили за допомогою апарату фірми GENADYNE XLR8 Plus (США). Результати досліджень та їх обговорення. Аутодермопластика ран вільним шкірним клаптем, є простим і досить ефективним методом закриття ранових дефектів у хворих із синдромом діабетичної стопи. Проводити її необхідно диференційовано, використовуючи різні методики залежно від клінічної ситуації. Найбільш ефективною методикою проведення є аутодермопластика з допомогою рельєфного клаптя. Висновки. Проведення аутодермопластики ран дозволяє скоротити терміни стаціонарного лікування пацієнтів, досягти якнайшвидшого загоєння ран та відновити опорну функцію кінцівки, що має не тільки медичне, але й соціальне значення.

Психосоматичні особливості у хворих з ураженням езофагогастродуоденальної зони при остеохондрозі хребта, можливості корекції

Степан Степанович Філіп, Віталій Михайлович Кочмарь — Fri, 28 Nov 2025 00:00:00 +0200

Вступ. Як хронічний біль у спині, так і ерозивно-виразкові ураження шлунково-кишкового тракту (ШКТ) та гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ) зменшують якість життя і можуть впливати на емоційну сферу даних осіб. Мета дослідження: визначити психосоматичні особливості та їх динаміку на фоні лікування у хворих з ураженням верхніх відділів ШКТ при остеохондрозі (ОХ) поперекового відділу хребта. Об’єкт і методи дослідження. Обстежено 84 хворих на ОХ поперекового відділу хребта та ураження верхніх відділів ШКТ. Хворих розділено на дві групи, залежно від характеру ураження верхніх відділів ШКТ: в І групу ввійшли хворі з НПЗП-гастропатією (n=44), а ІІ групу склали пацієнти з ГЕРХ (n=40). Хворим призначено комплексна терапія із використанням препарату, до складу якого входить магній, вітамін В6 та мелатонін. До та після лікування у хворих оцінено зміну психосоматичного статусу. Результати дослідження та їх обговорення. ГЕРХ у поєднанні із ОХ призводить до більш виразних змін у психоемоційній сфері за шкалою Спілберга-Ханіна, шкали депресії Бека, а також Бостонського тесту на стресостійкість. Результати тесту Zung вказують, що у хворих ІІ групи до лікування на 28,4% частіше виявлено помірна депресія (p<0,01), тоді як у пацієнтів І групи частіше до лікування частіше встановлено легка форма депресії (на 24,5% – p<0,01). Проте, алекситимічний тип особистості на 3,2% частіше діагностовано у пацієнтів І групи. Запропонована комплексна терапія є ефективним методом щодо впливу на психоемоційну сферу у даних хворих. Висновки. 1. У хворих з ОХ поперекового відділу хребта та ураженням верхніх відділів ШКТ за даними нейропсихометричного тестування встановлено зміни психологічного статусу, що більш виражено у осіб із ГЕРХ. 2. Ефективним методом лікування хворих з ОХ поперекового відділу хребта та ураженням верхніх відділів ШКТ є додаткове призначення препарату, до складу якого входить магній, вітамін В6 та мелатонін, що дає змогу зменшити вираженість психосоматичних порушень у даних пацієнтів.

Серцево-судинні ускладнення опікової хвороби (літературний огляд)

Fri, 28 Nov 2025 00:00:00 +0200

Вступ. Опіки є четвертим за поширеністю в світі типом травм у світі після дорожньо-транспортних травм, падінь і міжособистісного насильства. Серцево-судинні ускладнення здебільшого пов'язані з важкими опіками, інфекційними ускладненнями зі збільшенням тривалості госпіталізації та зростанням смертності. Пацієнти, які пережили опікову травму, потерпають від негативні наслідків для здоров’я серцево-судинної системи. Пацієнти, які пережили опікову травму, потерпають від негативні наслідків для здоров’я серцево-судинної системи. Докази отримання інформації. Ретроспективний інформаційний пошук літературних джерел виконано за просторово-векторною моделлю дескрипторної системи на базі класифікаторів, та доповнено шляхом ручного пошуку переліків літератури включених статей. Матеріали та методи. Із залученням інформаційних пошукових систем Scopus, Google Scholar, CrossRef та PubMed було відібрано та проаналізовано 40 актуальних наукових джерела, з яких за останні 10 років – 97,5%, за останні 5 років – 72,5%. Результати та їх обговорення. Пацієнти, які пережили опік, демонструють хронотропну некомпетентність. Аритмії та блокади серця можуть виникати при будь-якому розмірі опіку приблизно у 35% хворих. Пацієнти з важкими опіками мають високу частоту пошкодження міокарду, яке можна передбачити за загальною площею опіку. Серцева недостатність відіграє значну роль у клінічній картині опікової хвороби. Діагностика ІМ в опікових пацієнтів може бути досить складною. Традиційні маркери ураження міокарду за наявності важкого опіку часто є ненадійними. Частота тромбозу глибоких вен становила 0,48%, тромбоемболії легеневої артерії – 0,18%, а венозних тромбоемболій – 0,61%. В пацієнтів з опіковою травмою в анамнезі на 50% частіше, виникають серцево-судинні ускладнення, які можуть виникати через 3 роки і більше. Висновки. Серцево-судинні розлади виникають як безпосередньо після опікової травми, так і через роки після епізоду. Гіподіагностика серцево-судинних розладів при опіковій хворобі сприяє зростанню частоти випадків відстрокованих ускладнень.

Кістозні утворення підшлункової залози: вибір тактики лікування

Fri, 28 Nov 2025 00:00:00 +0200

Вступ. Поширеність виявлення кістозних утворень підшлункової залози становить близько 10%, а у групі пацієнтів старше 70-ти років захворюваність на кісти підшлункової залози зростає до 30%. Діагностика та хірургічне лікування даної патології залишається однією з найскладніших проблем сучасної хірургії та онкології. Мета дослідження: покращити результати лікування хворих з кістозними утвореннями підшлункової залози шляхом оптимізації вибору методів оперативного та консервативного лікування. Матеріали та методи. Наведений аналіз результатів лікування 81 пацієнтів з кістами підшлункової залози. Серед пацієнтів було 39 (48,1%) жінок та 42 (51,9%) чоловіків віком від 18 до 64 років. Середній вік хворих становив 48,9±1,9 років. Критеріями виключення із дослідження були верифіковані солідні утворення підшлункової залози (рак, псевдотуморозний панкреатит, нейроендокринні пухлини), паразитарні кісти, уроджений полікістоз підшлункової залози. Кісти на фоні хронічного панкреатиту мали місце у 59 (72,8%) пацієнтів; у результаті гострого панкреатиту – 13 (16,1%) та у 9 (11,1%) хворих лікування проводилося з приводу пухлинних кіст. Проведено порівняння результатів консервативного, малоінвазивного (пункційного) та хірургічного методів лікування. Результати дослідження. Показано, що у віддалені терміни кращими були результати хірургічного лікування, однак кількість ускладнень у цій групі пацієнтів була максимальною. Ефективність пункційного лікування напряму залежить від зв’язку кісти з вірсунговою протокою. Найменш позитивними були віддалені результати консервативного лікування. Висновки. За результатами дослідження запропонований алгоритм лікування кістозних утворень підшлункової залози, заснований на етіології захворювання, зв’язку кісти з протоковою системою підшлункової залози та розміром утворення.

Гігієнічна оцінка впливу забрудненого атмосферного повітря на здоров’я населення

Неля Омелянівна Крупка, Наталія Михайлівна Чемерис — Fri, 28 Nov 2025 00:00:00 +0200

Вступ. Забруднення атмосферного повітря загальновизнано одним з найбільших екологічних ризиків для здоров’я людини, з ним пов’язують вплив на клімат окремих регіонів, зростання передчасної смертності та кількості неінфекційних захворювань. Мета дослідження: огляд та узагальнення літературних даних щодо гігієнічної оцінки забруднення атмосферного повітря в Україні, його негативний вплив на стан здоров’я населення викликаний дією полютантів. Матеріали та методи: інформаційно-пошуковий, аналіз наукових публікацій вітчизняних та зарубіжних дослідників, контент-аналіз. Результати дослідження. Серед основних забруднювачів атмосферного повітря та джерел викидів парникових газів в Україні є автотранспорт, підприємства теплоенергетики, добувної та переробної промисловості, коксохімії. Дослідження стану атмосферного повітря в умовах великих промислових міст і його вплив на стан здоров’я населення показали, що населення упродовж тривалого періоду піддається високому ризику розвитку онкологічних захворювань. У Європі з впливом забруднення повітря пов’язують багато неінфекційних захворювань, у тому числі злоякісних пухлин. Хвороби серцево-судинної системи, інфаркти та інсульти – найбільш часта причина смерті внаслідок дії забруднення повітря після захворювань респіраторної системи та раку легенів. Заслуговує особливої уваги зростаюче антропогенне навантаження на об’єкти довкілля у вигляді мутагенно-активних сполук хімічної, фізичної й біологічної природи. Висновки. Неприйнятний ризик здоров’ю населення посилюється одночасним забрудненням довкілля речовинами з синергізмом шкідливої дії. Комплексність дії біологічних, фізичних, хімічних та психологічних чинників на організм людини в навколишньому середовищі невпинно зростає, що потребує постійного моніторингу та дієвих профілактичних заходів.

Математичні моделі скринінгу та подальшого віддаленого спостереження за станом здоров’я пацієнтів із підвищеним ризиком розвитку хвороб системи кровообігу засобами телекомунікацій на етапі первинної медичної допомоги

Сергій Олександрович Рябков — Fri, 28 Nov 2025 00:00:00 +0200

Вступ. Серцево-судинні захворювання (ССЗ) залишаються провідною причиною смертності у світі та в Україні, що визначає необхідність впровадження ефективних методів раннього скринінгу та моніторингу на рівні первинної медичної допомоги (ПМД). Мета: науково обґрунтувати та розробити математичні моделі телемедичних послуг для скринінгу та віддаленого моніторингу пацієнтів із підвищеним ризиком розвитку ССЗ на етапі ПМД. Матеріали та методи. Проведено огляд літератури за методикою PRISMA 2020 (бази PubMed, Scopus, Cochrane Library, українські джерела, 2015–2025 рр.). Розроблено три моделі: логістичну регресію (для скринінгу), Марковську модель (для довгострокового прогнозування) та дерево рішень (для ескалації догляду), що враховують клінічні та лабораторні маркери (сатурацію (SpO₂), біохімічні маркери, вік, стать). Результати досліджень та їх обговорення. Запропоновані моделі показали ефективність у прогнозуванні ризику ССЗ (25% випадків через 10 років), зниженні госпіталізацій на 5–10% та покращенні контролю артеріального тиску (АТ) (середнє зниження на 5,63 мм рт. ст. протягом 6 місяців). Марковська модель забезпечила найвищу точність довгострокових прогнозів, логістична регресія – швидку оцінку ризику, а дерево рішень – оптимізацію маршрутизації пацієнтів. Економічна ефективність підтверджена зниженням витрат на 265 дол. США на пацієнта щороку. Водночас обмеженням є теоретичний характер моделей та залежність від якості вхідних даних, що потребує подальшої клінічної валідації. Висновки. Використання математичних моделей у системі телемедицини може суттєво підвищити ефективність ПМД, оптимізувати ресурси та покращити доступність медичної допомоги, особливо в умовах обмежених ресурсів і соціальних викликів в Україні.

Ефективність уреазного тесту та патогістологічних досліджень у виявленні Helicobacter pylori

Fri, 28 Nov 2025 00:00:00 +0200

Вступ. Helicobacter pylori (H. pylori) є поширеною грамнегативною бактерією, що колонізує слизову оболонку шлунка, сприяючи розвитку гастриту, виразкової хвороби та раку шлунка. Завдяки своїй спіралеподібній формі та наявності джгутиків, H. pylori здатна активно рухатися в густому шарі слизу, а фермент уреаза, який вона виробляє, допомагає їй виживати в кислому середовищі шлунка. Рання та точна діагностика має ключове значення для ефективного лікування та запобігання ускладнень. Мета. Порівняти діагностичну ефективність уреазного тесту (URE-HPtest, Ерба-Лахема, Чехія) та патогістологічних досліджень у виявленні H. pylori. Матеріали і методи. Проаналізовано 1025 зразків біопсій слизової оболонки шлунка, отриманих у 2024 році від пацієнтів приватної клініки «Флоріс-С». Для виявлення H. pylori було застосовано уреазний тест, а також гістологічне дослідження зразків, забарвлених гематоксиліном та еозином і за методом Май-Грюнвальда-Гімзи. Результати. Середній вік пацієнтів склав 63 роки, причому жінки становили 70,5% від загальної кількості. Патогістологічні ознаки хронічного гастриту виявлено у 33,39% зразків, позитивних на H. pylori. Серед зразків, що мали позитивний результат уреазного тесту, H. pylori була підтверджена гістологічно у 72,6% випадків. Порівняльний аналіз показав, що уреазний тест URE-HPtest має високу діагностичну ефективність, але його результати не завжди корелюють з даними гістологічного дослідження. Гістологічна діагностика H. pylori має певні обмеження, які полягають у залежності від концентрації бактерій, досвіду патолога. Проте кількость бактерій також є ключовим недоліком і неінвазивних методів діагностики. Висновки. Згідно з результатами проведеного дослідження, можна зробити висновок, щоКомплекс патогістологічних досліджень, доповнений уреазним тестом, є ефективним методом діагностики H. pylori-асоційованих гастропатологій. Отримані дані підтверджують високу чутливість гістології та її перевагу над уреазним тестом, оскільки вона дозволяє виявляти не лише бактерію, а й супутні патологічні зміни в слизовій оболонці.

Використання дихального тесту для диференціальної діагностики автономної дисфункції у дітей з саркопенією

Fri, 28 Nov 2025 00:00:00 +0200

Вступ. Саркопенія у дітей є маловивченою проблемою. У дітей саркопенію найчастіше пов’язують із супутньою патологією, яка супроводжується м’язовою дистрофією. Саркопенія часто супроводжується розладами з боку автономної нервової системи, яка регулює обмін речовин, кровообіг та іннервацію внутрішніх органів, що впливають на м’язову функцію. Такі розлади можна розглядати, як автономну дисфункцію, яка клінічно проявляється порушеннями серцево-судинної, дихальної чи травної систем через дисбаланс симпатичної та парасимпатичної регуляції. Метою дослідження було встановити ступінь пригнічення парасимпатичної ланки автономної нервової системи у дітей та підлітків із саркопенією та ознаками автономної дисфункції за допомогою дихального тесту. Матеріали і методи. Дослідження проведено за участю 22 дітей віком 10–13 років, які проходили курс оздоровлення в Закарпатському обласному дитячому санаторії «Малятко». Саркопенія підтверджувалася біоімпедансним аналізом та динамометрією, автономну дисфункцію оцінювали за показниками варіабельності серцевого ритму на основі даних апаратно-програмного комплексу HRV-scanner. ВСР реєстрували у двох режимах: 5-хвилинна стандартна реєстрація та 1-хвилинна реєстрація в умовах контрольованого діафрагмального дихання (6 дихальних рухів за хвилину). Результати. У 14 із 22 обстежених (63,6%) після дихального тесту показники ВСР нормалізувалися, що свідчить про функціональне пригнічення парасимпатичної активності через психоемоційний стрес. В інших 8 випадках (36,4%) діагностовано істинну АД, оскільки після тесту показники не покращилися. Висновки. Дихальний тест дозволяє диференціювати функціональні зміни АНС від патологічних порушень. Він є ефективним інструментом уточнення діагнозу автономної дисфункції у дітей із саркопенією.

Мультидисциплінарний підхід до комплексної реабілітації осіб зі слабозорістю

Fri, 28 Nov 2025 00:00:00 +0200

У статті висвітлено сучасні аспекти реабілітації осіб із частковою втратою зору. Метою статті визначено обґрунтування ефективності і практичної доцільності мультидисциплінарного підходу до комплексної реабілітації осіб зі слабозорістю та пропозиція цільвої моделі інтеграції низькозорих сервісів у маршрути офтальмологічної допомоги. Використано наративний огляд рандомізованих клінічних випробувань, систематичних оглядів і метааналізів, клінічних настанов і міжнародних стандартів, а також критичний аналіз сучасних технологічних рішень (соціально асистивна робототехніка, XR, AI-застосунки). Доведено, що програми low vision rehabilitation достовірно підвищують якість життя, функціональну зорову спроможність, здатність до читання та мобільність; включення психоосвітніх і психотерапевтичних модулів зменшує депресивну симптоматику й навантаження на опікунів, а спеціалізовані втручання з орієнтування та мобільності знижують ризики падінь і підсилюють автономність. Технології XR, соціально асистивні роботи та системи комп’ютерного зору демонструють високий потенціал для навігації, візуального підсилення та самообслуговування, однак потребують масштабних випробувань у реальних умовах із пацієнт-орієнтованими кінцевими точками та економічною оцінкою. Запропонована модель передбачає міжпрофесійну команду (офтальмолог/оптометрист, терапевт із зниженої зорової функції, ерготерапевт, фахівець з орієнтування і мобільності, викладач реабілітації, психолог/соціальний працівник, ІТ-фахівець), стандартний маршрут «раннє виявлення → функціональне оцінювання → індивідуальний план → навчально-поведінкова програма з контрольованою «дозою» тренувань → моніторинг результатів», а також обов’язкове включення профілактики падінь і доступу до допоміжних технологій. Авторами статті зроблено висновок, що мультидисциплінарна реабілітація є доказово ефективною. Максимальний ефект досягається за умов раннього старту, безшовної взаємодії ланок допомоги, достатньої інтенсивності навчальних компонентів і системного вимірювання результатів. Пріоритети подальших досліджень – педіатрія, телереабілітація та економічна обґрунтованість сервісів.

Посттравматичний стресовий розлад у комбатантів з включенням коморбідних розладів (розлади вживання алкоголю, когнітивні дисфункції)

Олег Степанович Фітькало — Fri, 28 Nov 2025 00:00:00 +0200

В умовах активних військових дій в Україні посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) став вкрай важливою проблемою стану здоров’я як військовослужбовців-комбатантів, так і цивільного населення. Під час війни в Україні поширеність ПТСР зростає, а його клінічні прояви здатні накопичуватись та проявлятись віддалено, поєднуючись з коморбідними розладами. Часто ПТСР асоціюється з розладами вживання алкоголю (alcohol use disorders ( AUD), когнітивними дисфункціями (КД), депресією, тривогою, маніями. Сьогодні діагностика ПТСР є проблемою, яка зумовлена множинністю контингенту пацієнтів (військові, ветерани, цивільні різних вікових груп), різноманітними клінічними проявами, неоднаковими підходами до діагностики, частим поєднанням з іншими психопатологічними станами та аддикціями, зокрема алкогольною. Певне формальне розмежування цих станів відбувається на підставі особливостей клінічної картини, а також з урахуванням часу виникнення та тривалости розладів. Діагностику ПТСР проводили 585 пацієнтам, які взяли участь у дослідженні із використанням інформаційно-аналітичного, клінічно-анамнестичного, соціально-демографічного, клінічно-психопатологічного, психо-діагностичного та статистичних методів дослідження. ПТСР діагностовано у 46,84±2,06% осіб, тоді як у 53,16±2,06% досліджуваних осіб його не зареєстровано. Було створено дві основні групи пацієнтів із ПТСР, що разом нараховували 274 комбатанти: ОГ1 (n = 150; середній вік 31,0±2,6 рр.) з ізольованим ПТСР та ОГ2 (n = 124; 27,5±4,0 рр.; р > 0,05) з ПТСР, комбінованим з AUD. До порівняльної групи (ПГ) було залучено 105 осіб з AUD віком 28,1±3,7 рр.. Додатково для статистичного співставлення було сформовано 2 контрольні групи (КГ): КГ1 (n = 105; середній вік 22,4±4,2 рр.) для визначення психологічного стану військових, що не перебували у зоні бойових дій, та КГ2 (n = 50; середній вік 30,1±6,5 рр.) здорових осіб. Основні, порівняльна та КГ2 групи були співставними за віковим розподілом. Всім пацієнтам проведено оцінювання клінічної симптоматики та визначено частоту розладів. Доведено, що алкогольна залежність у комбатантів із ПТСР негативно впливала на когнітивну функцію, що проявлялась погіршенням продуктивности когнітивно-виконавчих функцій, пам’яті; усі – р < 0,05. Продемонстрований зв’язок ПТСР з соматичним станом комбатанта, тобто отримані свідчення про ПТСР як про екзогенно-органічний розлад. Мета дослідження – виявити клінічні специфічні симптоми ПТСР та поєднаного ПТСР з AUD у комбатантів.

Оцінка депресії та тривожності у здобувачів вищої освіти ДНП «ЛНМУ ім. Данила Галицького» під час війни та пов’язані з ними фактори

Fri, 28 Nov 2025 00:00:00 +0200

Вступ. Психічне здоров’я молоді під час війни має важливе значення у зв’язку з наявністю великої кількості травмуючих чинників, таких як військові дії, масовані обстріли, особисті втрати, відчуття невпевненості у завтрашньому дні. І все це стоїть поруч із необхідністю навчатися, попри безсонні ночі і постійні повітряні тривоги. Війна створює стресові умови, які підвищують ризик розвитку психічних розладів, таких як тривожність та депресія. У сучасних реаліях молодь є особливо вразливою до таких впливів. Мета дослідження. Вивчався рівень тривоги та депресії у здобувачів медичної освіти у ДНП «ЛНМУ ім. Данила Галицького». Матеріали та методи. Дані були зібрані шляхом особистого інтерв'ю з використанням модифікованої структурованої та попередньо протестованої анкети та форми самозвіту Beck Depression Inventory-II (BDI-II) . Були зібрані основні соціально-демографічні дані, використаний опитувальник здоров'я пацієнта-2 (PHQ-2) та опитувальник генералізованого тривожного розладу-2 (GAD-2). Результати досліджень та їх обговорення. Зв'язок депресії та тривоги з місцем проживання загалом є суперечливим висновком в існуючій літературі, оскільки є багато досліджень, що підтверджують цей зв'язок, і багато досліджень, що його спростовують. У дослідженні соціальний статус був суттєво пов'язаний із симптомами помірної та тяжкої депресії. Вищий рівень доходу був пов'язаний з меншою кількістю симптомів депресії. Результати дослідження показують, що більшість пацієнтів мають доступ до соціальної підтримки. Висновки. Вплив різних факторів на тривожність, стресостійкість, психологічні індивідуально-особистісні характеристики особистості є надзвичайно актуальними. Студенти медичних закладів під час війни можуть перебувати у групі ризику з розвитку депресивних станів. Проведені дослідження показали, що третина обстежуваних мала різний ступінь прояву тривожності, у частини була виявлена депресія на межі депресивного порушення.

Сучасні тенденції лікування дітей, хворих на нейробластому

Володимир Євгенович Білецький — Fri, 28 Nov 2025 00:00:00 +0200

Ера імунотерапії нейробластоми почалася з доказу ефективності використання моноклональних антитіл до дисіалогангліозиду GD2, який експресується на мембрані пухлинних клітин. Сьогодні ці антитіла включаються в схеми підтримуючої терапії нейробластоми високого ризику. Перспективним напрямком імунотерапії нейробластоми є створення T-клітин, що несуть химерний антигенний рецептор до мембранних структур пухлини (CAR-T клітин). Теоретичні підстави для імунотерапії нейробластоми мають і інгібітори «імунологічних контрольних точок» – антитіла, що блокують рецептор PD1 та відповідний ліганд PD-L1. Впровадження імунотерапії в традиційне багатокомпонентне лікування вимагає подальшого вивчення з метою оптимізації використання цієї технології для пацієнтів з нейробластомою високого ризику [3, 5]. Впровадження мультимодальної терапії, включаючи хірургічне втручання, променеву та агресивну комбіновану хіміотерапію, покращило результати для багатьох дітей із нейробластомою високого ризику, але вчені, здається, досягли плато в тому, чого можна досягти лише за допомогою цитотоксичної терапії. Більшість дітей, хворих на рак, включаючи нейробластому високого ризику, не отримують користі від лікування інгібіторами імунних контрольних точок (ICI), які зробили революцію в лікуванні багатьох високоімуногенних солідних пухлин у дорослих. Ймовірно, це відображає низький рівень мутації пухлини, а також знижену регуляцію MHC-I, яка характеризує більшість нейробластом високого ризику. З цих причин нейробластома представляє імунотерапевтичний виклик, який може бути моделлю для створення ефективної імунотерапії для інших «холодних» пухлин у дітей і дорослих, які не реагують на ICI. Ідентифікація сильної експресії дисіалогангліозиду GD2 на поверхні майже всіх клітин нейробластоми забезпечила мішень для імунного розпізнавання анти-GD2 mAb, які рекрутують клітини вродженого імунітету, що експресують Fc-рецептор, які опосередковують цитотоксичність або фагоцитоз. Прийняття антитіл проти GD2 як у попередніх протоколах, так і в протоколах лікування рецидивів різко підвищило показники виживаності та змінило ландшафт для дітей із нейробластомою високого ризику [1, 2, 4, 6]. Автор поставив метою цієї роботи проведення аналізу останніх публікацій та базового досвіду про механізми реалізації вродженого та набутого імунітету проти нейробластоми та використання в ії лікуванні імунотерапії. Праця над статтею супроводжувалася аналізом літературних джерел за останні сім років. Автор зауважує, що нейробластома на сьогодні це одна з найскладніших в діагностиці та лікування злоякісних пухлин у дітей, яка розвивається з незрілих нервових клітин, нейробластів. Нейробластома може утворитися в межах усієї симпатичної нервової системи. Клінічна та біологічна поведінка цієї пухлини неоднорідна. Вона може як швидко прогресувати з фатальним наслідком, так і спонтанно регресувати або диференціюватися в зрілу гангліоневрому (доброякісну пухлину). Нейробластома – це злоякісна екстракраніальна солідна пухлина яка найчастіше зустрічаюча у дітей . Крім того, це найпоширеніша солідна пухлина у дітей раннього віку. Пік захворюваності нейробластомою припадає на дітей першого року життя, а 90% усіх випадків діагностується у віці до 10 років (найчастіше у дітей молодше 5 років) [8, 9]. Злоякісні пухлини, що розвиваються в дитячому віці, характеризуються відносно невеликим рівнем генетичної нестабільності і, як наслідок, соматичних мутацій у порівнянні з новоутвореннями «дорослих» типів. Це призводить до меншої їх імунореактивності та ухилення від імунологічного нагляду. Водночас, підчас розвитку нейробластоми, найпоширенішої екстракраніальної солідної пухлини дитячого віку, реакція імунної системи може розгортатися досить рано. Низький рівень мутації пухлини, а також знижена регуляція MHC-I, яка характеризує більшість нейробластом високого ризику. Цей феномен відкриває додаткові можливості в плануванні лікування нейробластоми і дає сподівання на добрий ефект використання імунотерапії [3, 4, 7]. Невважаючи на досить помітні успіхи в лікуванні солідних пухлин у дітей за останні 20–30 років, обумовлені широким використанням цитостатичної терапії в комплексі з оперативним втручанням та променевим лікуванням в останні роки вчені та практичні лікарі досягли так званого «плато» в показниках загальної виживаності у дітей, хворих на злоякісні пухлини. І нейробластома, на жаль, не стала виключенням з цього правила. Створення сучасних протоколів діагностики та лікування які включають різноманітні комбінації хіміопрепаратів а також етапну хірургічну допомогу дозволило підняти загальну виживаність від цієї патології до рівня 60–65%. Це досить хороший результат, але в останні 7–10 років цей результат не покращується, крім того, ефективність лікування агресивних резистентних форм пухлини й досі не перевищує 10–15%. З цих причин нейробластома представляє імунотерапевтичний виклик, який може бути моделлю для створення ефективної імунотерапії для інших «холодних» пухлин у дітей і дорослих, які не реагують на ICI.

Особливості клінічного перебігу стрептококового та Епштейн-Барр-вірусного тонзилофарингіту у дітей в сучасних умовах

Інна Борисівна Горбатюк, Ірина Борисівна Горбатюк — Fri, 28 Nov 2025 00:00:00 +0200

Вступ. Гострий тонзилофарингіт – це запальний процес слизової оболонки глотки, який також охоплює тканину мигдаликів, спричинений різними мікроорганізмами. Дане захворювання широко розповсюджене серед населення, особливо дитячого віку, складаючи 1,3% усіх амбулаторних звернень. Рання етіологічна діагностика є ключовою для проведення оптимізованого лікування у дитячому віці, що дозволить уникнути нераціонального використання антибактеріальної терапії. Мета дослідження. Вивчити особливості клінічного перебігу стрептококового та Епштейн-Барр вірусного тонзилофарингіту в дітей для оптимізації лікування. Матеріали та методи. Обстежено 103 дітей різного віку, хворих на гострий тонзилофарингіт, які знаходилися на стаціонарному лікуванні інфекційних боксованих відділень №1 та №2 ОКНП «Чернівецька обласна дитяча клінічна лікарня» впродовж 2017-2019 рр. та 2022-2023рр. Першу (І) з них утворили 63 хворих на Епштейн-Барр вірусний госрий тонзилофарингіт (ЕБВ ГТФ), а другу (ІІ) сформувало 40 дітей із наявністю у мазках-відбитках/бактеріологічному засіві БГСА – група стрептококового гострого тонзилофарингіту (сГТФ). Оцінку тяжкості перебігу гострого тонзилофарингіту оцінювали за констеляційним принципом. Результати та обговорення. Впродовж стаціонарного лікування пацієнти з Епштейн-Барр вірусним гострим тонзилофарингітом триваліше скаржилася на біль в горлі, дискомфорт при ковтанні, наявність диспепсичних проявів, збереження лімфаденопатії. Зокрема, на 5-ту добу перебування в госпіталі дані показники реєструвалися з наступною виразністю, яка оцінювалася за констеляційним принципом: біль в горлі ≥ 2 балів, дискомфорт в горлі ≥ 2 балів, диспептичні прояви ≥ 1,5 бала, лімфаденопатія ≥ 2 балів. У дітей зі стрептококовим тонзилітом більш виразними були такі клінічні симптоми, як інтоксикація та головний біль. Висновки. Збереження на 5-ту добу стаціонарного лікування болю в горлі ≥ 2 балів (чутливість 68,2%), дискомфорту в горлі ≥ 2 балів (чутливість 68,2%), диспептичних проявів ≥ 1,5 бала (відношення шансів 25,8%) лімфаденопатії ≥ 2 балів (відношення шансів 5,1%) із високою чутливістю та вірогідним ризиком свідчать на користь Епштейн-Барр вірусного тонзиліту. Переважання у хворого на гострий тонзилофарингіт виразних симптомів інтоксикації ≥ 3,5 бала (специфічність 66,7%, відношення шансів 5,1%) та головного болю ≥ 1,5 балів (специфічність 94,9%, відношення шансів 12,9%) було характернішим для стрептококового тонзилофарингіту.

Вейпінг як фактор розвитку атипової пневмонії у підлітковій популяції

Надія Іванівна Токарчук, Тимофій Ігорович Супрун, Євген Володимирович Бейреш — Fri, 28 Nov 2025 00:00:00 +0200

Вступ. Вейпінг серед дітей та підлітків стрімко поширюється в усьому світі, що спричиняє занепокоєння не лише медичної, а й громадської спільноти через зростання частоти захворювання дихальної системи, зокрема вейп-асоційованої пневмонії, атипової пневмонії. Мета роботи: навести сучасні уявлення про вейп-асоційовану пневмонію у дітей та підлітків, визначити основні патогенетичні механізми, клінічні прояви та підходи до діагностики згідно даних іноземних наукових публікацій, а також навести аналіз поширеності вейпінгу серед здобувачів освіти підліткового віку та його значення як фактора ризику розвитку атипової пневмонії. Матеріали та методи: У процесі вивчення даного питання було проведено огляд літератури з відкритих джерел, зокрема PubMed, ScienceDirect, SpringerLink, Web Of Science та Cochrane library. Проведено аналіз 93 анкет здобувачів освіти підліткового віку та включено 8 пар підліток/батьки. Анкетування було створено на платформі «Google Forms». Проспективне дослідження проведено у 8 хворих на атипову пневмонію. Результати досліджень та їх обговорення. Дослідження, яке нами проведене серед підлітків визначило, що коефіцієнт зараження атиповими збудниками був вищим серед курців. Крім того, паління позитивно корелює із тяжчим перебігом захворювання. Так, атипова пневмонія переважала у вейп – залежних хлопців (57,8%), ОR=1,43; 95% СІ 1,2–8,8; р<0,05. Особливістю діагностичного пошуку вейп-асоційованої атипової пневмонії є ретельний збір анамнезу, а саме застосування вейпів протягом останніх 30 днів. Висновки. Вейп-асоційована пневмонія (EVALI) є новою клінічною формою ушкодження легень, пов’язаною з інгаляційним впливом компонентів електронних сигарет. Найбільш уразливою групою є діти та підлітки, у яких EVALI може протікати з неспецифічнии симптомами, швидко прогресувати до респіраторної недостатності та потребувати інтенсивної терапії. Інформація про вейп-асоційовану пневмонію лише починає з'являтися у наукових колах, лікарі та дослідники мають стратегічно орієнтуватися на певні групи підлітків, які найбільш вразливі до використання електронних сигарет. Важливою ланкою системи «підліток-лікар» є профілактика та вдалий комплаєнс, що і є перспективою подальшого нашого дослідження. Щодо освітніх закладів – має бути інтеграція антивейп-програми у шкільні медичні огляди.

Варіабельність серцевого ритму у хворих на артеріальну гіпертензію, асоційовану з ішемічною хворобою серця, при лікуванні антагоністами кальцію

Fri, 28 Nov 2025 00:00:00 +0200

Вступ. Значний прогрес в лікуванні артеріальної гіпертензії (АГ) та ішемічної хвороби серця (ІХС) пов’язаний з відкриттям антагоністів кальцію (АК) дигідроперидінового ряду третьої генерації таких як амлодипін та лерканідипін. Ці препарати є метаболічно нейтральними, ефективними, мають органопротекторні властивості, позитивно впливають на кінцеві точки перебігу АГ. Відомо, що у пацієнтів високого ризику терапія залежить від впливу на варіабельність серцевого ритму (ВСР). Даному питанню, не зважаючи на велику актуальність проблеми, присвячена мала кількість досліджень. Особливою популярністю серед АК користуються такі препарати як амлодипін та лерканідипін. Мета дослідження. Вивчення результатів впливу амлодипіну та лерканідипіну на ВСР у хворих на артеріальну гіпертензію, асоційованою з ІХС, у осіб із збереженою систолічною функцією ЛШ. Матеріали та методи. Дослідження охоплює 50 хворих на артеріальну гіпертензію, асоційованою з ІХС, яким проводили лікування амлодипіном та лерканідипіном. ВСР та її динаміку при терапії амлодипіном та лерканідипіном оцінювали по зміні часових і спектральних показниках SDANN, SDNN-1, RMSSD, PNN50, VLF, LF, HF, LFn, HLn, LF/HF. Результати досліджень. Аналіз часових і спектральних параметрів ВРС встановив найбільше впродовж доби серед порівнюваних груп превалювання загальної потужності коливань кардіоритму (ТР) в групі хворих ще до проведення лікування. Найбільших змін ТР зазнавало під впливом лікування ІАПФ. Так потужність коливань кардіоритму (ТР) зменшилась в 2,1 рази під впливом інгібітора АПФ і незначно змінювалось при застосуванні амлодипіном. Різноспрямованими були виявлені зміни при аналізі nLF і nHF. Щодо nLF, так їх нічні значення, як і середньодобові були достовірно нижчими при застосуванні амлодипіну в 1,3 рази; в той час, як nHF напроти збільшувався відповідно в 2,1(p<0,05) і 1,5 рази (p<0,05). Таке вирівнювання вегетативного дисбалансу при застосуванні амлодипіну може поглибити уявлення щодо його гемодинамічних впливів. Аналізуючи відмінності у вагусному впливі впродовж доби відмічена достовірна міжгрупова відмінність в рівнях HF на фоні лікування. Так, під час сну HF в 1,9 рази (p<0,05) є більшою в групі хворих на фоні застосовування лерканідипіну, в той час як підвищення HF в групі ІАПФ відмічалось переважно вдень. Подібно цьому збільшення з боку LF відмічалось також в групі лерканідипіну, проте істотним було підвищення LF в денний період часу, що склало 611,4±108,2 проти значень в групі інгібітора АПФ 477,7±140,2 (p<0,05). Превалювання вагусного впливу вночі в групі лерканідипіну підтримувалось зростанням rMSSD в 1,8 рази (p<0,05) і в 15,1рази (p<0,05) збільшенням pNN 50%, щодо групи інгібітора АПФ. Як і вдень, так і вночі відповідно в 1,3 рази і 1,4 рази зростали SDNNі . Таке збільшення вагусної активності під час лікування лерканідипіном є свідченням на користь збільшення парасимпатичних впливів під час лікування цим антагоністом кальцію. Висновки. Таким чином, при лікуванні амлодипіном зростання нейрогуморальної компоненти VLF, найвищої LF серед груп порівняння є свідченням превалювання симпатичного впливу ВНС. Найвищий серед порівнюваних груп HF вирівнює вегетативний дисбаланс. На фоні застосовування лерканідипіну під час сну HF в 1,9 рази (p<0,05) є більшим, в той час як підвищення HF в групі інгібітора АПФ відмічене переважно вдень. Превалювання вагусного впливу вночі в групі лерканідипіну підтримувалось зростанням rMSSD в 1,8 рази (p<0,05) і в 15,1рази (p<0,05) збільшенням pNN 50%, щодо групи інгібітора АПФ. Встановлене також істотне підвищення LF в денний період часу. Як і вдень, так і вночі відповідно в 1.3 рази і 1,4 рази зростали SDNNі. Таке збільшення вагусної активності під час лікування лерканідипіном є свідченням на користь збільшення парасимпатичних впливів під час лікування цим антагоністом кальція. Порівнювані антагоністи кальцію підвищують ВСР, зокрема, амлодипін переважно за рахунок симпатичних впливів, лерканідипін – парасимпатичних. При лікуванні амлодипіном превалювання симпатикотонії супроводжується зростанням нейрогуморальної компоненти VLF, LF на фоні високого HF. Збільшення вагусної активності під час лікування лерканідипіном як вдень, так і вночі доказує свою найбільшу ефективність у вирівнюванні вегетативного дисбалансу при зниженій парасимпатичній активності, особливо у групі хворих супутнього цукрового діабету ІІ типу.

Використання інформаційного веб-ресурсу сімейними лікарями з метою підвищення прихильності пацієнта до проходження скринінгу серцево-судинних і психічних розладів

Маріанна Іванівна Дурунда, Маріанна Іванівна Товт-Коршинська — Fri, 28 Nov 2025 00:00:00 +0200

Вступ. Серцево-судинні захворювання займають провідне місце в структурі причин смертності в Європі. В зв’язку з військовими діями Україні в останні роки відбувається значний ріст поширеності психічних розладів, зокрема депресії серед населення. Серцево-судинні захворювання та психічні розлади тісно пов’язані не лише з серйозними порушеннями повсякденного функціонування, але й із ризиком передчасної смерті. Провідна роль у скринінгу найпоширеніших захворювань належить сімейному лікарю. Інформаційні технології протягом останніх десятиліть дедалі активніше впроваджуються в практику системи охорони здоров’я. Також існує немало свідчень про позитивний вплив інформаційних застосунків на процес діагностики і лікування, проте потрібно більше досліджень про застосування інформаційних технологій у практиці лікарів первинної ланки. Матеріали і методи. В дослідженні брали участь 170 пацієнтів первинної ланки. Середній вік склав 59 років ±13,6. Учасники основної групи пройшли тестування на спеціально розробленому інформаційному веб-ресурсі «Персональний радник з оцінки стану здоров’я» і отримали відповідні результати тестування з персоналізованими рекомендаціями. Учасники контрольної групи отримували рекомендацію профілактичних обстежень у вигляді стандартної консультації сімейного лікаря. Також пацієнтам було запропоновано пройти спеціальне опитування з метою оцінки корисності а також готовності проходження обстеження для профілактики серцево-судинних та депресії за шкалою від 1 до 5. Учасники пройшли анкетування до та після отримання рекомендацій лікаря чи проходження комп’ютерного тестування, також через місяць відбулося повторне опитування. Статистичний аналіз виконано у програмі Jamovi 2.2.5. Для аналізу якісних даних використовували t-критерій Уілкоксона для порядкових ознах, та χ² Пірсона для номінальних ознак. Результати і обговорення. Статистично достовірно підвищилося середнє значення відповіді при оцінці пацієнтами корисності за 5-бальною шкалою по кожному виду профілактичних обстежень відразу після застосування веб-ресурсу «Персональний радник з оцінки стану здоров’я» в основній групі дослідження(p<0,05), а також показник статистично достовірно залишився вищим від початкового рівня через 1 місяць (p<0,001). Частота проходжень рекомендованих обстежень в основній групі дослідження була статистично достовірно вища на 16%( p<0,05 ). Статистично достовірно підвищився середній бал відповіді при оцінці готовності здійснювати профілактичні обстеження відразу після застосування веб-ресурсу «Персональний радник з оцінки стану здоров’я» в основній групі дослідження (p<0,05), а також показник статистично достовірно залишився вищим від початкового рівня через 1 місяць (p<0,001). Висновок. Отримані результати вказують на те що інформаційний веб-ресурс «Персональний радник з оцінки стану здоров’я» достовірно підвищує частоту проходження рекомендованих обстежень в порівнянні зі звичайною консультацією лікаря. Даний веб-ресурс також статистично значимо підвищує обізнаність і готовність пацієнтів та сприяє кращій виживаності знань в часі.

Індексовані показники інсулінорезистентності та інсуліночутливості за умов кардіоренального метаболічного синдрому

Fri, 28 Nov 2025 00:00:00 +0200

Вступ. Порушення секреції інсуліну та інсулінорезистентність (ІР) відіграють провідну роль не тільки у патогенезі цукрового діабету, а й у розвитку та прогресуванні метаболічного синдрому. Проте, характеристики ІР за умов кардіоренального метаболічного синдрому (КРМс) описані недостатньо. Мета – охарактеризувати індексовані показники ІР та інсуліночутливості (ІЧ) за умов кардіоренального метаболічного синдрому (КРМс). Матеріали та методи. З дотриманням Гельсингської декларації прав людини обстежено 100 стаціонарних пацієнтів з гострими формами ішемічної хвороби серця, які залежно від стадії КРМс поділені на групи: Г0, Г1, Г2, Г3. Швидкість клубочкової фільтрації обраховано за MDRD (ШКФм) та Cockcroft-Gault (ШКФс). Оцінка вуглеводного метаболізму проведена за пероральним глюкозотолерантним тестом з паралельним визначенням інсуліну та С-протеїну. Обраховували низку індексів ІР: НОМА-IR; %Вcalc; %S; IR; QUICKI; McAuley; Gutt; Cederholm; Matsuda; Avignon; Shuster; DI DeFronzo; Drivsholm; Stumvoll early; Stumvoll latе; Philips; Wareham. Результати опрацьовано статистично, представлені як M±m. Кореляційний аналіз проведено за Спірменом-Пірсоном (r), відмінності оцінені за t-критерієм, за рівень істотності прийнято р<0,05. Результати. За значеннями індексів інсулінорезистентності HOMA-IR та QUICKI, за умов різних стадій КРМс можна діагностувати ІР. За умов 1 стадії КРМс спостерігались зменшення чутливості печінки до інсуліну та печінкова інсулінорезистентність (за %S та McAuley) при невеликій активності секреції інсуліну як у ранній, так у пізній її стадіях. Друга стадія КРМс характеризувалось інсулінорезистентністю за HOMA-IR, IR зі зменшенням кількості функціонуючих бета-клітин (%Вcalc), які переактивовані з перевагою ранньої фази секреції за Stumvoll early. Для третьої стадії КРМс були притаманні достатня чутливість печінки до інсуліну та знижена чутливість периферійних тканин за Cederholm <65. Висновки. Індексовані показники інсулінорезистентності та інсуліночутливості за умов кардіоренального метаболічного синдрому показали, що за умов різних стадій КРМс можна діагностувати ІР. По мірі прогресування кардіоренального метаболічного синдрому зростає інсулінорезистентність та зменшується чутливість периферійних тканин до інсуліну.

Морфологічні особливості ураження верхніх відділів шлунково-кишкового тракту при гастроезофагеальній рефлюксній хворобі у хворих на метаболічно-асоційовану жирову хворобу печінки, можливості корекції

Єлизавета Степанівна Сірчак, Богдана Вікторівна Безушко — Fri, 28 Nov 2025 00:00:00 +0200

Вступ. Дослідження особливостей ураження верхніх відділів гастроінтестинального тракту у хворих з метаболічно-асоційованою жировою хворобою печінки (МАЖХП) є особливо актуальним. Мета дослідження: дослідити особливості морфологічних змін слизової оболонки (СО) шлунку у хворих на МАЖХП при гастроезофагеальну рефлюксну хворобу (ГЕРХ) та їх динаміку на фоні лікування. Об’єкт і методи дослідження. Обстежено 84 хворих на МАЖХП та ГЕРХ. Дослідження виконано у два етапи. На І етапі хворим проведено ендоскопічне дослідження із подальшою морфологічною оцінкою СО шлунку та визначення Helicobacter pylori (HP). Також визначено показник індексу маси тіла (ІМТ). На ІІ етапі НР-негативним хворих з МАЖХП та ГЕРХ (n= 34) призначено терапію із використанням інгібітора протонової помпи та ребаміпід. Результати дослідження та їх обговорення. Виявлено, що 50 (59,5%) хворих з МАЖХП та ГЕРХ – НР інфіковані, а в 34 (40,5%) хворих – гелікобактерна інфекція відсутня. При відсутності НР інфекції частіше ГЕРХ у хворих із МАЖХП поєднується із рефлюкс гастритом (29,4% випадків– p<0,05), а також еритематозною гастропатією (у 41,2% пацієнтів відповідно – p<0,01), тоді як серед НР-позитивних хворих достовірно частіше виявлено осіб із ерозивним гастритом (24,0% – p<0,05) та ерозивно-геморагічною і ерозивно-папульозною гастропатіями (у 22,0% та 16,0% хворих). У переважної більшості хворих з МАЖХП та ГЕРХ ураження шлунку при гістологічному дослідженні частіше відповідає 2-3 ст. запалення, особливо при ерозивно-папульозній та ерозивно-геморагічній гастропатіях, а також – при рефлюкс гастриті. Висновки. 1. У 59,5% хворих з МАЖХП та ГЕРХ діагностовано НР-інферція, що асоціює із більш вираженим збільшенням показника ІМТ у даних пацієнтів. 2. При ендоскопічному дослідженні у НР-негативних хворих з МАЖХП та ГЕРХ частіше виявлено еритематозну гастропатію (у 41,2% хворих – p<0,01) та рефлюкс-гастрит (у 29,4% пацієнтів – p<0,05). 3. Додаткове призначення ребаміпід є ефективним методом для зменшення ступеня вираженості запалення СО шлунку у хворих з ГЕРХ та МАЖХП.

Особливості зміни рівня нейроактивних речовин та амінокислот у сироватці крові на різних етапах лікування жовчнокам’яної хвороби у хворих на метаболічно-асоційовану жирову хворобу печінки та зміні показника індексу маси тіла

Fri, 28 Nov 2025 00:00:00 +0200

Вступ. У пацієнтів з безсимптомними жовчними каменями, виявленими випадково, ймовірність розвитку симптомів або ускладнень становить від 1% до 2% на рік. Отже, вивчення особливостей нейрогуморальної регуляції при жовчнокам’яній хворобі (ЖКХ), особливо у хворих на хронічні ураження печінки потребує подальшого вивчення. Мета дослідження: визначити особливості зміни нейрогуморальної регуляції та амінокислотний дисбаланс у сироватці крові у хворих на ЖКХ та метаболічно-асоційовану жирову хворобу печінки (МАЖХП). Об’єкт і методи дослідження. Обстежено 134 хворих на МАЖХП та ЖКХ (на різних етапах проведення холецистектомії (ХЕ)). Хворих розполілено від методу лікування ЖКХ, а також можливих наслідків проведеної ХЕ. В І групу ввійшло 62 хворих з МАЖХП та ЖКХ, які не потребували хірургічного лікування. До ІІ групи віднесено 44 пацієнтів із МАЖХП та ЖКХ, яким виконано лапароскопічну ХЕ (хворі обстежені на етапі стаціонарного лікування, через 1–2 дні після ХЕ). ІІІ групу склало 28 пацієнтів із МАЖХП та постхолецистектомічним синдромом (ПХЕС). Усім обстеженим пацієнтам проведено визначення рівнів вільних амінокислот у сироватці крові, а також оцінено рівні серотоніну (ST) та холецистокініну (ССК). Результати дослідження та їх обговорення. Серед хворих І груп частіше виявлено осіб із надмірною вагою тіла (29,0% обстежених), тоді як серед пацієнтів ІІ групи, яким виконано ХЕ – пацієнти із МАЖХП та ЖКХ із ожирінням І ст. (31,8% хворих). У хворих з МАЖХП та ЖКХ (на різних етапах його лікування) встановлено достовірне зниження рівня орнітину (Orn), аргініну (Arg), аланіну (Ala), серину (Ser), триптофану (Trp), тирозину (Tyr), треоніну (Thr), метіоніну (Met), лейцину (Leu) у сироватці крові. Ці зміни у обстежуваних нами пацієнтів супроводжувалися достовірним збільшенням показника цистеїну (Cys), глутаміну (Gln), проліну (Pro), валіну (Val), аспарагіну (Asp), фенілаланіну (Phe). При ЖКХ у хворих з МАЖХП діагностовано значне зменшення рівня серотоніну у сироватці крові, що найбільш виражено в пацієнтів після проведення ХЕ (зниження до 234,5±2,6 мкг/л – р<0,01). Рівень ССК у всіх обстежуваних групах перевищував показник контрольної групи із максимальним значенням у осіб ІІ групи. Також високі показники ССК діагностовано у хворих ІІІ групи (збільшення його рівня до 1,38±0,06 нг/мл при нормі 0,94±0,07 нг\мл у контрольної групи – р<0,05). Висновки. 1. У хворих з ЖКХ при МАЖХП встановлено зниження рівня серотоніну, що корелює із показником триптофану у сироватці крові незалежно від методу лікування ураження жовчновидільної системи. 2. У хворих з МАЖХ встановлено збільшенян рівня ССК у сироватці крові із максимальним показником після проведення ХЕ (збільшення до 1,74±0,09 нг/мл – р<0,01), а також у пацієнтів із ПХЕС. (збільшення до 1,38±0,06 нг/мл – р<0,01).