Науковий вісник Ужгородського університету. Серія «Медицина»

Функціональна модель первинної медичної допомоги в регіональній системі медичної допомоги пацієнтам із дегенеративно-дистрофічними захворюваннями та травмами великих суглобів

Михайло Михайлович Василинець — 2026-11-09

Дегенеративно-дистрофічні захворювання великих суглобів залишаються однією з провідних причин хронічного болю, функціональних обмежень та зниження якості життя дорослого населення. Поширеність цих станів зростає паралельно зі старінням населення, що супроводжується збільшенням потреби в ендопротезуванні. У сучасних інтегрованих моделях медичної допомоги первинній медичній допомозі відводиться роль першого і безперервного рівня ведення таких пацієнтів, однак у літературі та клінічних рекомендаціях її функції описано здебільшого фрагментарно, тоді як роль ПМД на етапах передопераційної підготовки, післяопераційного супроводу та довготривалого спостереження висвітлено значно меншою мірою. Це обмежує наукове обґрунтування ролі ПМД в оптимізованій регіональній системі медичної допомоги. Мета. Обґрунтувати функціональну модель ПМД як складової оптимізованої регіональної системи медичної допомоги шляхом визначення функцій ПМД на кожному етапі маршруту пацієнта із дегенеративно-дистрофічними захворюваннями та травмами великих суглобів. Матеріали та методи. Дослідження теоретично-концептуальне, виконане на основі аналізу наукових публікацій і міжнародних клінічних рекомендацій, включно з рекомендаціями NICE, матеріалами програм їх упровадження в практику ПМД та концепціями ціннісно-орієнтованих моделей медичної допомоги. Застосовано бібліосемантичний аналіз, контент-аналіз клінічних рекомендацій, структурно-функціональний аналіз, функціональну декомпозицію маршруту пацієнта як основний авторський методичний прийом та метод концептуального моделювання. Результати. Виділено сім послідовних етапів маршруту пацієнта: первинне звернення, первинна клінічна оцінка, консервативне ведення, маршрутизація, передопераційна підготовка, післяопераційний супровід та довготривале спостереження. Для кожного етапу визначено мету, місце ПМД та основні функції, систематизовані у вигляді функціональної матриці з очікуваними результатами. Запропонована модель уперше інтегрує функції ПМД відповідно до повного маршруту пацієнта, розглядаючи ПМД як наскрізного координатора, а не епізодичного учасника спеціалізованої допомоги. Висновки. Функціональна модель ПМД є концептуальною основою для визначення вимог до виконання кожної функції та розробки валідованого інструменту оцінки готовності ПМД до інтеграції в оптимізовану регіональну систему допомоги пацієнтам із патологією великих суглобів. Модель потребує подальшої емпіричної валідації за участю сімейних лікарів, ортопедів та організаторів охорони здоров'я.

Наукове обґрунтування допустимих значень дози вібрації для оцінки вібраційного впливу в житлових та громадських будівлях України

Петро Віталійович Семашко — 2026-11-09

Зростання щільності міської забудови, розвиток транспортної інфраструктури та збільшення кількості джерел техногенних динамічних навантажень сприяють підвищенню рівнів вібрації у житлових і громадських будівлях. Тривалий вплив непостійної вібрації може негативно впливати на комфорт населення, якість сну та повсякденну життєдіяльність. Водночас в Україні відсутні сучасні санітарні нормативи, що встановлювали б допустимі значення вібраційного впливу для населення. Мета. Науково обґрунтувати допустимі значення дози вібрації (Vibration Dose Value, VDV) для оцінки впливу переривчастої та імпульсної вібрації у житлових і громадських будівлях України з урахуванням національних часових інтервалів перебування людей у приміщеннях. Матеріали та методи. Дослідження виконано як нормативно-аналітичне моделювання на основі порівняльного аналізу міжнародних стандартів ISO 2631-1, ISO 2631-2 та BS 6472-1, а також положень законодавства України щодо визначення денного та нічного періодів. Для адаптації міжнародних критеріїв використано математичну модель розрахунку VDV, яка базується на четвертому ступені залежності дози від рівня віброприскорення та тривалості експозиції. Результати. Обґрунтовано доцільність застосування критерію VDV замість середньоквадратичного значення віброприскорення (RMS) для оцінки непостійної вібрації у будівлях. Проведено адаптацію критеріїв BS 6472-1 до часових інтервалів, визначених законодавством України (14 годин денного та 10 годин нічного періоду). Розраховано допустимі значення VDV для житлових будинків, закладів освіти, лікарняних приміщень та кімнат у закладах соціального догляду. Висновки. Запропонований підхід дозволяє адаптувати міжнародні методи оцінки вібраційного впливу до умов України та може бути використаний як науково-методична основа для розроблення санітарних нормативів щодо вібрації у житлових і громадських будівлях.

Регіональні особливості розвитку мережі надавачів паліативної медичної допомоги в Україні в умовах трансформації системи охорони здоров'я (2020–2026 рр.)

Олена Валентинівна Логвинова — 2026-11-09

Вступ. Аналіз регіональних особливостей розвитку договірної мережі паліативної медичної допомоги є важливим для оцінки функціонування системи Програми медичних гарантій в умовах трансформації охорони здоров’я України. Мета: проаналізувати регіональні особливості розвитку мережі надавачів паліативної медичної допомоги в Україні у 2020–2026 роках за даними Національної служби здоров’я України, визначити динаміку мобільної та стаціонарної паліативної допомоги, оцінити загальну договірну активність надавачів медичних послуг як характеристику функціонування системи Програми медичних гарантій. Матеріали і методи: проведено ретроспективний аналіз відкритих адміністративних даних НСЗУ щодо договорів за пакетами № 23 «Стаціонарна паліативна медична допомога дорослим і дітям» та № 24 «Мобільна паліативна медична допомога дорослим і дітям» у Харківській, Дніпропетровській, Львівській, Тернопільській та Вінницькій областях за 2020, 2022, 2023, 2024 і 2026 роки. Для характеристики загальної договірної активності в межах ПМГ розраховано коефіцієнт договірної активності як співвідношення кількості договорів до кількості надавачів. Використано методи описової статистики. Результати: у всіх досліджуваних регіонах порівняно з 2020 роком відбулося збільшення масштабів контрактування за Програмою медичних гарантій. Найвищі значення коефіцієнта договірної активності переважно спостерігалися у 2022–2023 роках, після чого у 2024–2026 роках відзначалося його зниження. Контрактування за паліативними пакетами характеризувалося переважним зростанням мобільного сегмента: починаючи з 2022 року кількість договорів за пакетом № 24 перевищувала кількість договорів за пакетом № 23 у всіх досліджуваних областях. Участь приватного сектору залишалася обмеженою та була більш помітною у сегменті мобільної паліативної допомоги. Встановлено регіональні відмінності за масштабами та темпами розвитку договірної мережі. Висновки: у 2020–2026 роках у досліджуваних регіонах відбулося розширення контрактування за пакетами паліативної медичної допомоги, найбільш виражене у мобільному сегменті. Виявлені регіональні відмінності свідчать про неоднорідність розвитку договірної мережі. Показники договірної активності характеризують особливості контрактування, але не відображають доступність, обсяги чи якість паліативної допомоги.

Медико-соціальне значення раннього виявлення метаболічно-асоційованої стеатотичної хвороби печінки у дітей: розробка алгоритму скринінгу та формування груп високого ризику за даними УЗД-стеатометрії, МРТ, клініко-анамнестичних і лабораторних маркерів

Ольга Анатоліївна Пушкаренко — 2026-11-09

Вступ. Метаболічно асоційована стеатотична хвороба печінки (МАСХП) набуває статусу актуальної проблеми в педіатрії через тенденцію до поширення ожиріння та метаболічного синдрому в дитячій популяції. Захворюванню властивий тривалий прихований перебіг, що призводить до пізньої діагностики за стандартними принципами, прогресування до фіброзу та розвитку цирозу вже в молодому віці, формуючи суттєвий медико-соціальний тягар. Мета дослідження. Об’єктивізувати медико-соціальне значення ранньої діагностики МАСХП у дітей шляхом розробки алгоритму скринінгу та формування груп високого ризику на основі клініко-анамнестичних, лабораторних та ультразвукових даних з порівняльною оцінкою результатів стеатометрії з MRI-PDFF. Матеріали та методи. Проспективне обсерваційне дослідження (2023–2025 рр., n=1200 дітей віком 10–18 років). Первинний скринінг передбачав УЗД печінки зі стеатометрією та еластографією. Для поглибленого аналізу відібрано 256 дітей. Проведено оцінку антропометричних, лабораторних даних (ліпідний та вуглеводний обмін, функціональні проби печінки) та порівняння результатів стеатометрії з MRI-PDFF (референтний стандарт). Статистичний аналіз виконано з використанням ROC-аналізу, кореляційного та порівняльного аналізу. Результати та обговорення. Поширеність стеатозу печінки серед обстежених становила 21,3% (n=256), з них стеатоз I стадії (S1) виявлено у 52,4%, II стадії (S2) – у 35,7%, III стадії (S3) – у 11,9%. Фібротичні зміни (еластографія) діагностовано у 5% підлітків. Встановлено сильну кореляцію між показниками ультразвукової стеатометрії та MRI-PDFF (r=0,89–0,91; p<0,001). Визначено оптимальні порогові значення для діагностики стеатозу: для Soneus P7 – ≥2,3 dB/cm, для Samsung fat fraction – ≥5,2%, GE UGAP 0,65 dB/cm/MHz. Виявлено, що стеатоз S1 має безсимптомний перебіг без лабораторних змін. Прогресування стеатозу асоціювалося з раннім дебютом ожиріння (особливо 0–3 роки), сімейною схильністю, інсулінорезистентністю (HOMA-IR >3,0, при S2 – близько 8,0, при S3 – >10,0), гіпертригліцеридемією та дефіцитом вітаміну D. Перенесена COVID-19 інфекція виступала додатковим тригером метаболічної декомпенсації: у 67% пацієнтів з ожирінням після COVID-19 спостерігалося прогресування стеатозу та комбіноване гепатоцелюлярно-холестатичне ураження. Модифікація способу життя протягом 3–6 місяців призвела до зниження показників стеатометрії та покращення метаболічних маркерів у 40% дітей. На основі отриманих даних розроблено шестиетапний алгоритм раннього скринінгу. Висновки. МАСХП є значущою медико-соціальною проблемою з високою поширеністю (21,3%) серед дітей. Ультразвукова стеатометрія є високоточним, доступним неінвазивним методом ранньої діагностики, що корелює з MRI-PDFF. Ранній дебют ожиріння, сімейний анамнез, інсулінорезистентність та перенесений COVID-19 є ключовими предикторами прогресування захворювання. Запропонований алгоритм скринінгу дозволяє своєчасно виявляти дітей високого ризику, попереджати розвиток фіброзу, зменшувати витрати системи охорони здоров'я та ризики ранньої інвалідизації.

Поверхнево активні речовини у воді джерел водопостачання: гігієнічні ризики та міжнародний досвід захисту громадського здоров'я

Олександр Анатолійович Шевченко — 2026-11-09

Поверхнево-активні речовини (ПАР) є невід'ємними компонентами сучасних побутових мийних засобів, широке використання яких зумовлює їх постійне надходження до стічних вод і поверхневих водойм, що використовуються як джерела централізованого питного водопостачання. Незважаючи на застосування сучасних технологій очищення стічних вод, частина ПАР та продуктів їх трансформації зберігається у водному середовищі, створюючи потенційні екологічні та гігієнічні ризики. Метою роботи стало здійснити комплексну гігієнічну оцінку багаторічних моніторингових даних ДУ «Дніпропетровський ОЦКПХ МОЗ України» стосовно забруднення поверхнево-активними речовинами р.Дніпро, оцінити їх біорозкладність та можливі негативні наслідки впливу на здоров’є населення України. Дослідження виконано у форматі аналітично-описової роботи із застосуванням методів системного аналізу, порівняння, узагальнення наукових джерел та нормативно-правових документів. Практична частина включала аналіз складу 20 представлених на українському ринку мийних засобів, класифікацію поверхнево-активних речовин за хімічною природою та оцінку їх біорозкладності відповідно до вимог Регламенту (ЄС) № 648/2004 і критеріїв OECD. Також проведено аналіз результатів моніторингу вмісту аніонних ПАР та ортофосфатів у воді річки Дніпро в межах міста Дніпра за 2021–2025 роки із залученням ретроспективних офіційних екологічних даних. Встановлено, що більшість досліджених мийних засобів містить аніонні, неіоногенні або катіонні ПАР, тоді як найвищою біорозкладністю характеризуються засоби на основі алкілполіглюкозидів, що мають менший потенційний негативний вплив на водні екосистеми. За результатами моніторингу поверхневих вод концентрації аніонних ПАР у всіх контрольних пунктах залишалися нижчими за межу визначення методу та не перевищували чинних гігієнічних нормативів. Концентрації ортофосфатів також відповідали нормативним вимогам, хоча у 2025 році зафіксовано локальне підвищення їх вмісту, що свідчить про необхідність продовження систематичного екологічного контролю. Узагальнення сучасних наукових досліджень підтвердило, що ПАР і продукти їх деградації можуть чинити мембранотропну та цитотоксичну дію, впливати на проникність біологічних мембран, функціонування водних екосистем і сприяти поширенню антибіотикорезистентності, зокрема за участю четвертинних амонієвих сполук. Показано, що ефективне управління ризиками забруднення водних ресурсів ґрунтується на поєднанні нормативного регулювання біорозкладності детергентів, удосконаленні технологій очищення стічних вод та безперервному екологічному моніторингу. Перспективним інструментом оцінки ефективності природоохоронних заходів визначено методологію STAR. Отримані результати обґрунтовують доцільність удосконалення системи моніторингу поверхнево-активних речовин, ортофосфатів і показників органічного навантаження у джерелах централізованого водопостачання України, гармонізації національної нормативної бази з вимогами Європейського Союзу та Всесвітньої організації охорони здоров'я, а також стимулювання використання екологічно безпечних і легкобіорозкладних мийних засобів як важливого напряму збереження якості водних ресурсів і захисту громадського здоров'я.

Первинно варикозно розширені вени пахвинного каналу як одна з форм атипового варикозного розширення вен під час вагітності, що імітують пахвину килу (клініка, діагностика)

Володимир Миколайович Антонюк-Кисіль — 2026-11-09

В певної кількості вагітних під час гестації виникає так звана на думку В. І. Медведя «вагітність-асоційована патологія» і маніфестується як екстра генітальні ураженням органів і систем, що потребує додатково компетенції спеціаліста не акушер-гінеколога. Одним із проявів такої проблеми є гестаційний дебют хронічного захворювання вен який виникає на тлі змін в жіночому організмі і розглядається як «нормальна адаптація вагітності», в деяких випадках переходить в нову якість –патологію]. Одним із проявів такої патології є варикозне розширення вен в пахвинному каналі. Описується в більшості літературних джерел як варикозне розширення вен круглих зв'язок матки (ВРВКЗМ)) або варикоцеле круглих зв'язок матки Первинні варикозно розширені вени пахвинного каналу (ПВРВПК), що виникають під час вагітності є однією з маловивчених проблем жіночого здоров'я, Дана патологія в деяких випадках імітує пахвину килу, що передбачає інколи необґрунтовані хірургічні втручання. Мета дослідження. Вивчити частоту ПВРВПК та вплив їх виключення під час вагітності на розвиток плоду. Матеріали та методи. Ми провели аналіз 568 пацієнток, які пройшли лікування, поліклінічне спостереження та народжували у 2013-2025 роках на базі комунального закладу «Рівненський обласний перинатальний центр» Рівненської обласної ради. У всіх пацієнток вивчали клініку ПВРВПК. Оцінювали інтенсивність больового синдрому за ВАШ від 0 до 100 в мм. Всім вагітним про- ведено дуплексне ультразвукове дослідження вен пахвинних каналів, клубових та поверхневих та глибоких вен нижніх кінцівок (ДУЗД) з виконанням компресійного тесту вен в пахвинному каналі відповідно розробленого нами протоколу, у 470 вагітних, другого і третього триместру вивчали артеріальну гемодинаміку в маткових артеріях, артерії пуповини та середньо-мозковій артеріях плоду в динаміці до і після проведення компресійної пробі при допомозі дуплексного ультразвукового сканування апаратом VOLUSON E&EXPERT за індексом резистентності (ІР). Досліджували серцеву діяльність плоду і тонус матки у вагітних використовуючи дані кардіотокографії (КТГ) за Fisher (1976) отримані з використанням апарату Sonicard team cre v. 7. 43 (Німеччина). Запис КТГ тривав на протязі 30 хв в положенні вагітної на лівому боці після 28 тижнів гестації з аналізом результатів за критеріями Доуза-Редмана. Результати дослідження та їх обговорення. За нашими даними, частота даної патології становить 5 випадків на 1000 вагітних. Отримані результати показали, що варикозно розширені вени в пахвинних каналах виникають в певної кількості вагітних тільки під час вагітності і прогресують під час послідуючих вагітностях. У 82. 3% біль носив, за суб’єктивною оцінкою пацієнток за ВАШ в 23-49 мм, у 14. 7% відповідно у 50-68 мм, що потребувало періодичного приймання знеболюючих препаратів, а у 3% біль оцінюва- ли у 70-78 мм, що потребувало постійного використання знеболюючих препаратів. Відмітили у пацієнток другого та третього триместрів під час проведення компресійної проби, яка імітувала виключення пахвинних вен з венозних кровотоків, в динаміці до і після проведення проби порушень артеріальних кровотоків в маткових артеріях, пуповини, середньо-мозковій артерії плоду не відмічено, показники серцевої діяльності полу за даними КТГ не виявлено Висновки. За нашими даними, частота даної патології становить 5 випадків на 1000 вагітних. Варикозне розширення вен пахвинного каналу яке зустрічається в ізольованій формі, може імітувати клініку пахвинної кили, так і варикозним розширенням вен зовнішніх статевих органів, варикозним розширенням вен нижніх кінцівок. Дана патологія виникає тільки під час вагітності, має тенденцію до прогресування особливо під час вагітності і в послідуючих вагітностях. Прогресування між пологами із слів вагітних не відмічено. На нашу думку, ці вени мають аномальну природу і виконують незначну дренажну венозну функцію переважно з вен вагітної матки, не впливають при їх виключені на кровотоки в артеріях плоду.

Субтотальна холецистектомія з пластикою дефекту холедоха задньою стінкою жовчного міхура при синдромі Міріззі IIА типу: порівняння трьох хірургічних доступів

Сергій Олександрович Бичков — 2026-11-09

Синдром Міріззі II типу є рідкісним ускладненням жовчнокам’яної хвороби, що характеризується формуванням холецистохоледохеальної нориці з частковим дефектом стінки загальної жовчної протоки. Виражені запально-рубцеві зміни в ділянці гепатодуоденальної зв’язки ускладнюють хірургічне лікування, підвищують ризик інтраопераційних і післяопераційних ускладнень, збільшують тривалість стаціонарного лікування та вираженість післяопераційного больового синдрому. Мета дослідження. Оцінити ефективність та безпечність субтотальної холецистектомії з пластикою дефекту холедоха задньою стінкою жовчного міхура при синдромі Міріззі IIА типу залежно від виду оперативного доступу. Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз результатів лікування 56 пацієнтів із синдромом Міріззі IIA типу за запропонованою нами класифікацією (наявність холецистобіліарної нориці з дефектом стінки жовчної протоки, що не пер вищував 1/3 її окружності), які перебували на лікуванні у 1997-2025 роках. До I групи увійшли 26 хворих, яким виконано міні- лапаротомічну субтотальну холецистектомію з пластикою дефекту холедоха задньою стінкою жовчного міхура; до II групи – 11 пацієнтів після лапароскопічного варіанта цього втручання; до III групи – 19 хворих після лапаротомного доступу. Оцінювали частоту інтраопераційних і ранніх післяопераційних ускладнень, тривалість госпіталізації, інтенсивність післяопераційного болю за візуально-аналоговою шкалою та потребу в наркотичних анальгетиках. Загальна частота інтраопераційних і ранніх післяопераційних ускладнень становила 11,5% у I групі, 9,1% у II групі та 26,3% у III групі. Різниця за частотою ускладнень між трьома групами мала описовий характер і не досягала статистичної значущості (χ²=2,27; p=0,321). Середня тривалість госпіталізації становила 8,1±1,6 доби у I групі, 7,2±1,4 доби у II групі та 12,6±2,8 доби у III групі; різниця між мінілапаротомічною і лапаротомною групами, а також між лапароскопічною і лапаротомною групами була статистично значущою (p<0,001). Найменшу інтенсивність післяопераційного болю спостерігали після лапароскопічного втручання, помірну – після мінілапаротомічного доступу, найбільшу – після лапаротомії. Потреба в наркотичних анальгетиках була найвищою у III групі (42,1%) порівняно з I групою (11,5%) та II групою (9,1%). Результати дослідження та їх обговорення. Отримані результати свідчать, що вибір оперативного доступу при синдромі Міріззі IIА типу має базуватися на інтраопераційній оцінці анатомічних умов, вираженості запального інфільтрату та можливості безпечної пластики дефекту холедоха. Лапароскопічний доступ асоціювався з меншою післяопераційною травматичністю, тоді як мінілапаротомія може бути доцільним проміжним варіантом у складних випадках. Лапаротомію доцільно розглядати як резервний доступ при неможливості безпечного завершення втручання менш інвазивними способами. Висновки. Авторами встановлено, що субтотальна холецистектомія з пластикою дефекту холедоха задньою стінкою жовчного міхура є технічно можливим методом лікування синдрому Міріззі IIА типу, а мінілапаротомічний доступ може бути доцільним проміжним варіантом між лапароскопічним та лапаротомним доступом у складних анатомічних умовах

Еластометрія черевної стінки як метод оцінки структурно-функціональних змін у пацієнтів із післяопераційними грижами

Сергій Михайлович Василюк — 2026-11-09

Вступ. В хірургії великих післяопераційних гриж виникла потреба в пошуку об’єктивних діагностичних підходів, які б дозволи- ли оцінити ступінь еластичності м’язів черевної стінки. Мета роботи. Оцінити швидкість зсувної хвилі м'язів передньолатеральної стінки живота у пацієнтів з післяопераційними грижами різного розміру. Матеріали. В дослідження було включено 114 пацієнтів з великими післяопераційними вентральними грижами (W2-W3). Середній вік склав 58,01±8,54 років. Середній розмір грижових воріт в пацієнтів склав 10,17±3,94 см – від 7 до 23 см (медіана – 9,0). Результати. Середній показник SWS у пацієнтів з великими серединними післяопераційними грижами знаходився в межах референтних показників. Знижена м’язова еластичність прямих м’язів живота відмічалася у 36,8 % випадків, зовнішнього косого м’яза – у 40,4 %, внутрішнього косого м’яза – у 36,8 %, поперечного м’яза – 32,5 %. Збільшення SWS прямих м’язів живота спостерігалася у 42,1 % спостережень, зовнішнього косого м’яза – у 36,8 %, внутрішнього косого м’яза – у 48,2 %, поперечного м’яза – 53,5 %. Висновок. У пацієнтів з післяопераційними серединними грижами W2-W3 наявна біомеханічна неоднорідність черевної стінки: присутнє як зниження, так і підвищення еластичності передньолатеральних м’язів.

Порівняння безпосередніх (стаціонарних) результатів гольмієвої лазерної енуклеації простати та відкритої простатектомії при хірургічному лікуванні доброякісної гіперплазії передміхурової залози великих розмірів (більше 80 см3)

Артем Миколайович Кравченко — 2026-11-09

Актуальність. Доброякісна гіперплазія простати (ДГП) належить до найпоширеніших причин виникнення симптомів нижніх сечових шляхів (як обструктивних, так і іритативних), а також обструкції шийки сечового міхура, що нерідко потребує хірургічного лікування. Відповідно до рекомендацій Європейської асоціації урологів (EAU, 2025), при ДГП великих розмірів (понад 80 мл) методом вибору залишається відкрита простатектомія за відсутності технічних можливостей для виконання лазерної енуклеації простати. Водночас відкриті простатектомії характеризуються значною травматичністю, супроводжуються високою частотою інтра- та післяопераційних кровотеч, ускладнень і тривалим післяопераційним перебуванням у стаціонарі. З метою зниження частоти ускладнень у клінічну практику урологів була впроваджена гольмієва лазерна енуклеація простати. Мета дослідження: провести оцінку та порівняльний аналіз безпосередніх (стаціонарних) результатів одномоментної відкритої трансцервікальної простатектомії та одномоментної гольмієвої лазерної енуклеації простати при хірургічному лікуванні ДГП великих розмірів (понад 80 см³). Матеріали та методи. В урологічному відділенні Вінницької обласної клінічної лікарні ім. М.І. Пирогова в період 2024–2025 рр. виконано 100 відкритих одномоментних трансцервікальних простатектомій та 100 одномоментних гольмієвих лазерних енуклеацій простати (HoLEP). Операції HoLEP проводили із застосуванням гольмієвого лазера MultiPulse HoPlus 150 W, морцелятора MultiCut, лазерного волокна 600 мкм (Jena Surgical, Німеччина) та резектоскопа Olympus 26F. Інтраопераційну крововтрату при трансцервікальній простатектомії визначали ваговим методом, а при HoLEP – калориметричним. Післяопераційні хірургічні ускладнення оцінювали за класифікацією Clavien–Dindo. Стан сечовипускання до та після оперативного втручання оцінювали за допомогою урофлоуметрії (апарат “Потік-К”) із визначенням максимальної об’ємної швидкості потоку сечі (Qmax). Статистичну обробку результатів проводили із використанням методів варіаційної статистики. Результати та обговорення. Середній вік пацієнтів, яким виконували HoLEP, становив 68,7 ± 7,4 року, середній об’єм простати – 93,9 ± 39,5 см³, середня тривалість операції (енуклеація + морцеляція) – 67,2 ± 17,4 хв, середня інтраопераційна крововтрата – 119,7 ± 37,2 мл, середній післяопераційний ліжко-день – 6,2 ± 2,9. У групі відкритої трансцервікальної простатектомії середній вік становив 67,7 ± 7,6 року, об’єм простати – 94,2 ± 32,6 см³, тривалість операції – 68,3 ± 12,7 хв, інтраопераційна крововтрата – 252,7 ± 23,2 мл (р < 0,05), післяопераційний ліжко-день – 9,3 ± 1,9 (р < 0,05). У післяопераційному періоді після відкритої простатектомії середнє використання морфіну становило 2,4 ампули на пацієнта, тоді як після HoLEP застосування наркотичних анальгетиків не потребувалося. Ускладнення після HoLEP включали: післяопераційну кровотечу – 1 (1%), гіпертермію після видалення уретрального дренажу – 1 (1%), нетримання сечі – 4 (4%); одному пацієнту виконано гемотрансфузію. Після відкритої трансцервікальної простатектомії відзначено: кровотечу з необхідністю гемотрансфузії – 5 (5%), гіпертермію – 5 (5%), гостру затримку сечі – 1 (1%), пневмонію – 1 (1%), нетримання сечі – 2 (2%), гострий епідидимоорхіт – 2 (2%), гіпертонічний криз – 1 (2%), післяопераційну анемію – 1 (1%), виділення сечі через надлобкову рану – 1 (1%), загострення хронічного пієлонефриту – 1 (1%), післяопераційну гіпотонію – 2 (2%). Летальних випадків у жодній із груп не зафіксовано. Частота хірургічних ускладнень становила 6% у групі HoLEP та 22% у групі відкритої простатектомії (р < 0,05). Середні показники Qmax після HoLEP зросли з 7,3 ± 1,1 до 23,7 ± 2,6 мл/с, а після відкритої простатектомії – з 7,0 ± 1,5 до 24,0 ± 2,7 мл/с. Висновки. Гольмієва лазерна енуклеація простати характеризується меншою інтраопераційною крововтратою, менш вираженим больовим синдромом, нижчою частотою ранніх післяопераційних ускладнень та скороченим ліжко-днем у порівнянні з відкритою простатектомією. Водночас обидва методи є ефективними щодо відновлення акту сечовипускання у пацієнтів із ДГП, що підтверджується даними урофлоуметрії. Перспективним є подальше вивчення віддалених результатів HoLEP у порівнянні з трансцервікальною простатектомією, а також оцінка уродинамічних показників у віддаленому післяопераційному періоді.

Оптимізація діагностики аденокарциноми передміхурової залози: порівняльний аналіз промежинної та трансректальної трепан-біопсії досвід онкоурологічного відділення КНП «ОЦО» (2025–2026 рр.)

Юсіф Юсіфович Махмудов — 2026-11-09

Діагностика раку передміхурової залози (РПЗ) потребує високої точності верифікації для обрання адекватної лікувальної тактики. Незважаючи на широке розповсюдження трансректальної біопсії (ТРБ), ризики інфекційних ускладнень та обмежена доступність передніх відділів залози зумовлюють перехід до «золотого стандарту» – трансперінеальної (промежинної) трепан-біопсії (ТПБ). Мета дослідження: Проаналізувати результати впровадження промежинної біопсії в практику онкоурологічного відділення КНП «ОЦО» та оцінити її переваги у складних клінічних випадках. Матеріали та методи. За період 2025–2026 рр. виконано 860 біопсій простати під УЗД-навігацією. Дослідження базувалося на мультипараметричному підході: 91,8% пацієнтів (n=790) пройшли МРТ із в/в контрастуванням. Критеріями включення були ПСА > 3.0 нг/мл та показники Pi-RADS 4–5. Використовувалися УЗД-системи BK ProFocus 2202 із біплановим датчиком та Mindray DC-N3. Маніпуляції проводилися під місцевим перипростатичним блоком (лідокаїн 1%). Особливістю ТПБ було використання катетера Фолея для візуалізації уретри та повна відмова від антибіотикопрофілактики. Результати. Виявлено 815 випадків ацинарної аденокарциноми. ТПБ продемонструвала критичну важливість як метод вибору при підозрі на пухлини передньої локалізації та як «rescue-метод» після негативних ТРБ (80% успішної повторної верифікації). В роботі детально представлено клінічний випадок пацієнта 1975 р.н. із мультифокальним колоректальним раком в анамнезі та цукровим діабетом. Через хірургічно змінену пряму кишку ТПБ стала єдиним можливим методом діагностики, що дозволило виявити агресивну аденокарциному (Gleason 9, High-risk). Висновки. Промежинна біопсія забезпечує вищу точність діагностики локалізованих форм РПЗ, мінімізує ризик сепсису та є безальтернативною для пацієнтів із патологією прямої кишки. Диференційований вибір доступу залежно від стадії та локалізації процесу дозволяє оптимізувати роботу онкоурологічного стаціонару та підвищити рівень виявлення онкопатології на ранніх етапах

Вплив неоад'ювантного лікування на вибір об'єму хірургічного втручання та якість життя хворих на рак молочної залози

Федір Миколайович Павук — 2026-11-09

Рак молочної залози (РМЗ) посідає перше місце серед онкологічних захворювань жінок у світі, щороку реєструють понад 2,3 млн нових випадків. Сучасна стратегія лікування базується на мультидисциплінарному підході, де неоад'ювантна хіміотерапія (НАХТ) відкриває можливості для хірургічної деескалації, однак вплив такого підходу на якість життя (ЯЖ) пацієнток залишається предметом активних дискусій. Мета – узагальнити сучасні наукові відомості про вплив НАХТ на вибір обсягу оперативного втручання та з'ясувати, яким чином хірургічна тактика разом із молекулярно-біологічними характеристиками пухлини (Ki-67, профіль мікроРНК) модулюють параметри ЯЖ у віддаленому післяопераційному періоді. Матеріали та методи. Проведено систематичний пошук наукових публікацій у базах PubMed, Scopus та Web of Science за період 2018–2025 рр. Використано ключові слова: «breast cancer», «neoadjuvant chemotherapy», «quality of life», «breast-conserving surgery», «mastectomy», «Ki-67», «microRNA», «fear of cancer recurrence», «surgical de-escalation», «patient-reported outcomes». Критерії включення: рандомізовані контрольовані дослідження, мета-аналізи, систематичні огляди та проспективні когортні спостереження, що безпосередньо стосувалися хірургічної деескалації після НАХТ, порівняння ЯЖ після різних типів операцій або ролі молекулярних маркерів як предикторів психосоціальних результатів. З первинно відібраних 245 джерел після скринінгу до фінального аналізу включено 37 публікацій. Якість оцінювали за шкалою AMSTAR-2 та критеріями Cochrane Collaboration. Результати та обговорення. НАХТ є ключовим інструментом хірургічної деескалації, дозволяючи збільшити частоту органозберігаючих операцій (ОЗО) без шкоди для онкологічних результатів. Більшість проаналізованих робіт демонструє перевагу ОЗО над радикальною мастектомією (РМ) за показниками образу тіла та сексуального благополуччя. Водночас виявлено «парадокс якості життя»: збереження органа не завжди лінійно корелює з високим емоційним та соціальним функціонуванням через супутню токсичність ад'ювантної терапії та психологічні феномени, передусім страх рецидиву (FCR). Високий рівень Ki-67 (>20%) та несприятливий профіль мікроРНК (miR-221/222, miR-125b) виступають незалежними предикторами не лише агресивності пухлини, а й клінічно значущого психологічного дистресу, хронічної втоми та FCR. Несприятливий мікроРНК-профіль асоціюється з резистентністю до НАХТ, що зумовлює необхідність ескалації хіміотерапії, посилює системну токсичність і призводить до глибокого фізичного, когнітивного та соціального виснаження. Висновки. Індекс Ki-67 та сигнатура мікроРНК повинні розглядатися не тільки як прогностичні маркери виживаності, а й як інструменти предиктивної оцінки психосоціальних ризиків. Подальші дослідження мають бути зосереджені на створенні інтегративних прогностичних моделей, що поєднують молекулярні характеристики пухлини з індивідуальною оцінкою психосоціальної вразливості пацієнтки.

Молекулярний портрет тиреоїдних карцином: профіль мікро РНК та його прогностична цінність

Андрій Ярославович Пасько — 2026-11-09

Злоякісні новоутворення щитоподібної залози залишаються актуальною медичною проблемою у зв'язку зі зростанням їх поширеності та клінічною неоднорідністю. Незважаючи на загалом сприятливий прогноз диференційованих тиреоїдних карцином, у частини пацієнтів спостерігаються рецидивування захворювання, регіонарне та віддалене метастазування, а також прогресування пухлинного процесу. Це обумовлює необхідність пошуку нових молекулярних маркерів, здатних покращити стратифікацію ризику та прогнозування перебігу захворювання. Завдяки тканинній специфічності експресії, високій стабільності у біологічних рідинах та залученості до регуляції ключових клітинних процесів мікроРНК розглядаються як одні з найбільш перспективних біомаркерів для діагностики, прогнозування та персоналізації лікування тиреоїдних карцином. Мета– ідентифікувати та охарактеризувати панель мікроРНК із диференційною експресією при тиреоїдних карциномах і визначити асоціації між рівнями їх експресії та основними клініко–патологічними характеристиками, включаючи вік пацієнтів, стадію захворювання, наявність регіонарних лімфогенних метастазів, гістологічний підтип пухлини та загальну виживаність. Матеріали та методи. Проведено ретроспективне біоінформатичне дослідження типу in silico, метою якого було виявлення мікроРНК із диференційною експресією при тиреоїдних карциномах та оцінка їх клініко–прогностичного значення. Дослідження виконано у два послідовні аналітичні етапи. На першому етапі здійснено скринінг кандидатних мікроРНК шляхом аналізу трьох незалежних наборів даних Gene Expression Omnibus (GEO): GSE104006, GSE191117 та GSE62054, які містили профілі експресії пухлинної та непухлинної тиреоїдної тканини. На другому етапі проведено валідацію клінічних асоціацій і прогностичної значущості відібраних мікроРНК із використанням платформи UALCAN на основі даних проєкту The Cancer Genome Atlas (TCGA). Функціональну анотацію та аналіз генів–мішеней виконували із застосуванням бази даних TarBase v8.0. Для побудови мереж взаємодії «мікроРНК–ген–мішень» використовували платформу miRNet v2.0, тоді як аналіз сигнальних шляхів і біологічних процесів проводили за допомогою Diana Tools miRPath v3. Потенційний зв'язок виявлених генів–мішеней із патогенезом тиреоїдних карцином оцінювали за допомогою бази даних DisGeNET v7.0. Результати та обговорення. За результатами інтегрованого аналізу сформовано панель із шести диференційно експресованих мікроРНК. У тканині тиреоїдних карцином порівняно з непухлинною тканиною встановлено статистично значуще підвищення експресії hsa–miR–15a–5p (у 1,40 разу), hsa–miR–146b–5p (у 63,39 разу), hsa–miR–221–5p (у 9,27 разу) та hsa–miR–222–3p (у 7,67 разу) (p<0,0001 для всіх порівнянь). Водночас експресія hsa–miR–199b–5p та hsa–miR–484 була достовірно зниженою (у 3,29 разу для кожної; p<0,0001). Аналіз клініко–прогностичних асоціацій показав, що серед хворих на тиреоїдні карциноми відносно високий рівень експресії hsa–miR–199b–5p асоціювався зі зниженням 5–річної загальної виживаності на 35% (p<0,0001), що дозволяє розглядати цей показник як потенційний незалежний предиктор несприятливого прогнозу. Висновки. За результатами інтегрованого біоінформатичного аналізу ідентифіковано панель із шести диференційно експресованих мікроРНК, асоційованих із розвитком та прогресуванням тиреоїдних карцином. Встановлено, що окремі компоненти панелі пов'язані з клініко–патологічними характеристиками пухлинного процесу та показниками загальної виживаності, що свідчить про їх потенційну діагностичну та прогностичну цінність. Отримані результати створюють наукове підґрунтя для подальшої розробки та клінічної валідації молекулярного тесту передопераційної диференційної діагностики вузлових утворень щитоподібної залози, зокрема у пацієнтів із невизначеними цитологічними категоріями Bethesda III–IV.

Характеристика методів діагностики і предикторів ризику жовчнокам’яної хвороби і ії ускладнень

Вадим Михайлович Ратчик — 2026-11-09

Жовчнокам’яна хвороба, холелітіаз, є однією з найпоширеніших патологій гепатобіліарної системи. За даними Центру медичної статистики МОЗ України, останніми роками спостерігається значне зростання кількості хворих на ЖКХ. Серед класичних ускладнень ЖКХ гострий і хронічний холецистит, холедохолітіаз. В діагностиці і лікуванні ЖКХ використовують клінічні предиктори для виявлення груп ризику холедохолітіазу. Мета дослідження: Оцінка методів діагностики жовчнокам’яної хвороби і ії ускладнень з розробкою предикторів ризику холедохолітіазу. Матеріал і методи дослідження: за період з 2019 по 2024 під наглядом знаходились 100 хворих. Середній вік становив 54,25±12 років з переважанням жінок в 2,03 рази. пацієнти були розподілені на дві групи: I групу склали пацієнти з хронічним калькульозним холециститом (n=60), ІI групу – пацієнти з холедохолітіазом (n=40). Результати дослідження та їх обговорення: Початкове діагностичне обстеження при підозрі на холедохолітіаз включає УЗД черевної порожнини, яке може виявити камені в жовчних протоках, як ехогенне вогнище із задньою акустичною тінню і розширеними поза- та внутрішньопечінковими жовчними протоками внаслідок дистального каменю в протоці. При оцінці критеріїв ймовірності наявності холедохолітіазу клінічні показники, лабораторні параметри та дані візуалізації стають критеріями одночасного виявлення холедохолітіазу. Прогностичні фактори поділені на три основні області: клінічні симптоми, результати аналізів крові та дані візуалізаційних досліджень. Висновки: Використання клініко-лабораторних даних та методів інструментальних досліджень (УЗД, МРХПГ, ЕРХПГ) дозволяє ще в доопераційному періоді розподілити предиктори ризику холедохолітіазу на високі у 88,3%, помірні у 17,5% і низькі у 2,5% пацієнтів

Оцінка ефективності алгоритму персоналізованого вибору обсягу хірургічного втручання при папілярній мікрокарциномі щитоподібної залози на основі визначення імуноцитохімічних маркерів агресивності

Юрій Васильович Скрипко — 2026-11-09

Папілярна мікрокарцинома щитоподібної залози (ПМЩЗ) є найпоширенішою формою тиреоїдних злоякісних новоутворень і в більшості випадків характеризується сприятливим клінічним перебігом. Разом з тим певна частка ПМЩЗ виявляє ознаки біологічної агресивності: екстратиреоїдну інвазію, регіонарне лімфогенне метастазування та схильність до рецидиву. Чинні міжнародні настанови ATA (2025) та NCCN (2025) орієнтують хірургічну спільноту на скорочення обсягу хірургічних втручань у пацієнтів із низьким ризиком агресивності, однак практичне втілення цього підходу неможливе без достовірних інструментів доопераційної оцінки агресивності пухлини. Одним із перспективних напрямків є інтеграція імуноцитохімічних маркерів у клінічні алгоритми прийняття хірургічних рішень на підставі цитологічного матеріалу ТАПБ. Мета дослідження. Оцінити клінічну ефективність алгоритму персоналізованого вибору обсягу хірургічного втручання при ПМЩЗ, який інтегрує результати доопераційного визначення ЦК17, ТПО та S-клітин у процес прийняття хірургічного рішення. Матеріали і методи. Виконано проспективне відкрите порівняльне дослідження за участю 110 хворих із цитологічно підтвердженою ПМЩЗ (≤10 мм; Bethesda V-VI), які отримували лікування в КНП «Прикарпатський клінічний онкологічний центр» у 2024–2026 рр. Контрольну групу (n=54) склали пацієнти, у яких обсяг хірургічного втручання обирали на підставі стандартних клінічних, ультрасонографічних та цитологічних критеріїв. В основній групі (n=56) додатково проводили доопераційне імуноцито- хімічне дослідження з визначенням ЦК17, тиреоїдної пероксидази (ТПО) та S-клітин із наступною стратифікацією ризику агресивності. Аналізували структуру хірургічних втручань, частоту виявлення регіонарних метастазів, частоту та характер ускладнень за Clavien–Dindo, прогностичну точність моделі (ROC-аналіз, AUC) та відповідність доопераційного прогнозу даним патоморфологічного дослідження (κ Коена). Результати. В основній групі питома вага органозберігаючих операцій (гемітиреоїдектомій) була статистично достовірно вищою, ніж у контрольній (60,7% проти 33,3%; p=0,006). Загальна частота післяопераційних ускладнень виявилася нижчою (30,4% проти 50,0%; OR=0,42; 95% ДІ: 0,19–0,92; p=0,037). Частота виявлення регіонарного метастазування була вищою в основній групі (53,6% проти 31,5%; p=0,019), що свідчило про покращення доопераційної ідентифікації пацієнтів із високим ризиком лімфогенного поширення пухлини. Розроблений алгоритм стратифікації ризику на основі ІЦХ-панелі (ЦК17, ТПО та S-клітини) продемонстрував відмінну прогностичну ефективність: AUC=0,91 (95% ДІ: 0,84–0,97), загальну точність 85,5% та коефіцієнт узгодженості κ Коена 0,77 (p<0,001). Висновки. Розроблений алгоритм, що поєднує клінічні, ультрасонографічні, цитологічні та імуноцитохімічні критерії агресивності, дозволяє обґрунтовано персоналізувати обсяг хірургічного лікування ПМЩЗ. Його застосування супроводжується збільшенням частки органозберігаючих втручань, зменшенням частоти післяопераційних ускладнень та високою точністю прогнозування агресивного перебігу захворювання. Отримані результати свідчать про перспективність впровадження алгоритму в рутинну клінічну практику

Комплексний підхід до діагностики, лікування і профілактики спайкової хвороби очеревини з врахуванням генетичних і біохімічних порушень

Святослав Богданович Телемуха — 2026-11-09

Етіологічні чинники спайкоутворення різноманітні. До них слід віднести механічне ушкодження очеревини, потрапляння стороннього матеріалу у черевну порожнину й інфекційне запалення очеревини. Операції є і залишаються основною причиною спайкової хвороби очеревини. Спайкова хвороба очеревини у 32% випадках спричиняє гостру кишкову непрохідність. Прогнозування і профілактика спайкової хвороби надзвичайно важливі. В патогенезі розвитку спайок головна роль належить спадковій схильності. Ген FN1 бере активну участь у утворенні фібронектину (плазменного і клітинного). Фібринонектин відіграє велику роль в гострій фазі запалення, в процесах клітинної адгезії, ангіогенезу, має колаген зв’язуючий домен. Ген VWF має домени, що відповідають за синтез мультимерного глікопротеїну, який бере участь в адгезії тромбоцитів при гострому запаленні і пошкодженні судинної стінки, зв’язуванні колагену, виступає кофактором для VIII фактору згортання крові. Колаген зв‘язуючий домен гену VWF практично не вивчений. Ці гени впливають на процеси утворення спайок в черевній порожнині при пошкодженні очеревини. Мета роботи: вивчити і порівняти результати діагностики, лікування і профілактики спайкової хвороби очеревини. Матеріали та методи. За період з 2013 по 2025 роки обстежено та проліковано 125 хворих з спайковою хворобою. За допомогою диференційного методу забарвлення хромосом у 45 пацієнтів досліджували частоту можливих мутацій генів FN1 (розташований на короткому плечі ІІ хромосоми) і VWF (розташований на короткому плечі ХІІ хромосоми). За допомогою імуноферментних методів визначено у крові визначено кількісні показники фібронектину і колаген зв’язуючої активності фактору Вілебранда. З метою визначення дії препарату гіалуроновї кислоти проаналізовано лікування 80 хворих. Результати досліджень. Аналіз результатів обстеження генетичних факторів у хворих з гострою спайковою кишковою непрохідністю свідчить про наявність взаємозв'язку вираженого поліморфізму генів FN1 і VWF і тяжкості прояву синдромокомплексу спайкової хвороби. Таким чином, при наявності 2 мутантних генів FN1 і VWF у пацієнтів, кількість симптомів, що характеризують тяжкий перебіг спайкової хвороби очеревини, була максимальною. У групі інцізійних вентральних гриж наявність аберацій інших геномів, включаючи ITGA 2, свідчить про порушення якості синтезу білка колагену, особливо V типу. Аналіз результатів обстеження генетичних факторів і імуноферметних показників чітко показало їхній зв’язок. При наявності хромосомних аберацій спостерігаються відповідні біохімічні порушення. Доказано ефективність використання препарату гіалуронової кислоти в хворих після планових оперативних втручань. Проте після ургентного ентеролізу і використання препарату видно покращення безпосередніх результатів, проте віддалені результати практично не відрізняються. Висновки. 1. Вивчено наявність поліморфізму генів FN1 і VWF у хворих з гострою спайковою кишковою непрохідністю. 2. При наявності хромосомних аберацій спостерігаються відповідні біохімічні порушення. 3. Препарат гіалуронової кислоти ефективний при планових оперативних втручаннях, проте неефективний при ургентних операціях при гострій спайковій кишковій непрохідності. 4. Слід диференціювати спайкову хворобу очеревини у хворих з маніфестуючою гострою спайковою кишковою непрохідністю і хворих з інцізійними вентральними грижами. 5. Потрібний пошук і впровадження нових протиспайкових препаратів.

Венозні тромбоемболічні ускладнення як предиктор летальності у пацієнтів із невідкладною абдомінальною хірургічною патологією та COVID-19

Назар Романович Федчишин — 2026-11-09

Пандемія COVID-19 вказала на значне зростання венозних тромбоемболічних ускладнень у пацієнтів оперованих з приводу гострої хірургічної абдомінальної патології, що в результаті призвело до різкого зростання летальності. Ризик венозного тромбозу у даної когорти пацієнтів недооцінений і до сьогодні. Рекомендації світових хірургічних асоціацій не надають доказових результатів наукових досліджень профілактики венозного тромбоемболізму оперованих пацієнтів. Мета дослідження. Вивчити структуру летальності оперованих пацієнтів з гострою абдомінальною хірургічною патологією та COVID-19 і визначити основні заходи покращання ефективності профілактики венозних тромбоемболічних ускладнень. Матеріали і методи дослідження. Ретроспективно опрацьовано 121 медичну карту патолого-анатомічного розтину пацієнтів з невідкладною абдомінальною патологією та COVID-19. Операційні втручання виконано у всіх пацієнтів, релапаротомії на вимогу – у 11,6%, планованих релапаротомій – у 6,6%. Середня тривалість – 108,3 ± 24,5 хв. Критеріями включення у дослідження були: невідкладна абдомінальна хірургічна патологія, операційне втручання та COVID-19. Критеріями виключення: вік менше 18 років та негативний тест на верифікацію РНК-вірусу SARS-CoV-2 шляхом полімеразно-ланцюгової реакції. Структура післяопераційної летальності була наступною: операції з приводу гострої кишкової непрохідності виконано у 27 (22,3%) пацієнтів; гострого калькульозного деструктивного холециститу у 24 (19,8%); защемленої вентральної грижі у 18 (14,9%); перфораційної виразки гастродуоденальної зони у 14 (11,6%); гострого перфораційного дивертикуліту ободової кишки у 11 (9,1%); гострого панкреонекрозу у 10 (8,3%); гострого деструктивного апендициту у 9 (7,4%); з приводу торако-абдомінальної травми у 6 (5,0%) та флегмони передньої черевної стінки у 2 (1,7%). Результати дослідження та їх обговорення. Під час аналізу паталоганатомічної документації встановлено, що венозні тромбози значно частіше спостерігались у пацієнтів з ургентною хірургічною патологією органів черевної порожнини та коронавірусною хворобою. Загальна частота тромбоемболічних ускладнень в групі пацієнтів із COVID-19 становила 43,5%, при цьому фатальна емболія легеневої артерії була причиною смерті у 23,2% випадків. У пацієнтів без COVID-19 аналогічні показники були нижчими та складали 36,2% і 16,1% відповідно. Вивчення результатів патологанатомічних досліджень засвідчило, що мультимодальна оцінка факторів ризику ВТ визнає необхідність проведення профілактичних протитромботичних заходів.

Висновки.

1. Венозні тромбоемболічні ускладнення залишаються однією з провідних причин післяопераційної летальності у пацієнтів з невідкладною абдомінальною хірургічною патологією та COVID-19.

2. Справжня частота та ризик розвитку венозного тромбоемболізму в оперованих пацієнтів під час пандемії коронавірусної хвороби залишаються недооціненими.

3. У пацієнтів із гострою абдомінальною хірургічною патологією та COVID-19 фатальна тромбоемболія легеневої артерії верифікована у 23,2% випадків, що суттєво перевищує аналогічний показник серед хворих без коронавірусної інфекції.

4. Застосування сучасних методів профілактики ВТ потребує подальшого вдосконалення антикоагулянтної стратегії та її адаптації до цієї категорії пацієнтів.

Деякі відмінності перебігу бешихи у військових

Сергій Дмитрович Шаповал — 2026-11-09

У статті мова йде про особливості перебігу бешихи, обумовлені бойовими діями та умовами, в яких перебувають військові, які постійно піддаються ризику отримати бойові травми та поранення. У воєнний час бешихове запалення має низку особливостей і підвищених ризиків, зумовлених частою травматизацією, порушенням місцевого крово- й лімфообігу внаслідок поранень та іммобілізації, розвитком вторинних імунодефіцитних станів на тлі хронічного стресу, перевтоми, переохолодження й неповноцінного харчування, а також обмеженими можливостями своєчасної діагностики та адекватної антибактеріальної терапії, що призводить до більш тяжкого перебігу захворювання та ускладнень. Внаслідок триваючих бойових дій в Україні серед військових та цивільних зростає увага до цієї проблеми. Бешиха під час воєнного стану в Україні розглядається військово-лікарською комісією (ВЛК) згідно з «Розкладом хвороб» і може призвести до обмеженої придатності або непридатності до служби залежно від частоти загострень, стадії та впливу на функції організму, особливо якщо вона супроводжується частими рецидивами, які потребують стаціонарного лікування, або ускладненнями, що обмежують функціональність. Рішення ВЛК при бешисі залежить від форми захворювання, частоти рецидивів і наявності стійких ускладнень. Чим тяжча форма та більше рецидивів бешихи, тим суворіше рішення ВЛК

TAP-блок під лапароскопічним контролем. Порівняльний аналіз ефективності TAP-блоку під лапароскопічним контролем у пацієнтів, що перенесли трансабдомінальну преперитонеальну пластику (TAPP) пахвинної грижі

Ігор Володимирович Шкварковський — 2026-11-09

Пластика пахвинних гриж досі є однією з найпоширеніших хірургічних процедур в світі. В зв’язку зі стрімким розвитком мало- інвазивних технологій в хірургії все більшої популярності набуває трансабдомінальна преперитонеальна пластика (TAPP) пахвинної грижі, що дозволило різко зменшити рівень післяопераційного болю, прискорити активізацію хворого, зменшити тривалість перебу- вання пацієнта в хірургічному стаціонарі. Післяопераційний больовий синдром – чи не основний показник, яким користується хво- рий для оцінки якості проведеної операції та анестезії, від якого залежить терміни активізації пацієнта, швидкість його повернення до звичного життя. Тому над питанням зменшення рівня післяопераційного болю щоденно задумуються як хірурги, так і анестезіо- логи, в тому числі і наша команда. Іннервація пахвинної ділянки відбувається за допомогою передніх гілок грудопоперекових нервів, які проходять в просторі між поперечним та внутрішнім косими м’язами живота, що робить цю ділянку привабливою для хірурга та анестезіолога в плані змен- шення післяопераційного больового синдрому. Transversus Abdominis Plane block (TAP-блок) полягає у введенні місцевого анесте- тика в простір між поперечним та внутрішнім косими м’язами живота з метою блокади нервів, що іннервують передню черевну стінку. Найбільш популярним та прийнятим методом TAP-блокади є її виконання під ультразвуковим контролем. Незважаючи на точність, безпечність, та видиму простоту маніпуляції, досі впровадити в рутинну практику даний метод ще не вдалося. Цьому є ряд об’єктивних причин: відсутність апарату УЗД в операційній; потреба в медичному персоналі, який вміє працювати з УЗД апаратом; трата часу на підключення апарату, налаштування датчика; можливе порушення стерильності операційного поля під час виконання маніпуляції. Саме тому в нашій рутинній практиці ми використовуємо перевірену нами, доступнішу та безпечнішу техніку TAP- блокади під ліпароскопічним контролем під час більшості лапароскопічних втручань. У проведеному нами дослідженні проаналізовано 28 пацієнтів з однобічною пахвинною грижою, яким було виконано трансабдо- мінальну преперитонеальну пластику (TAPP). Пацієнтів було розподілено порівну на дослідну групу (яким TAP-блок виковувався) та контрольну групу (яким TAP – блок не виконувався). В післяопераційному періоді рівень больового синдрому визначали за допомо- гою шкали числової оцінки болю NRS (Numerical Rating Scale) в спокої та під час руху (покашлювання, вставання з ліжка) через 4, 8, та 24 години. У дослідній групі під час опитування було зафіксовано статистично значимі (p < 0,05) відмінності між досліджуваною (D) та контрольною (C), що були представлені нами у вигляді двох таблиць. Отримані результати демонструють суттєві переваги TAP-блокади під лапароскопічним контролем, що проявляється меншим рівнем больових відчуттів (по шкалі NRS), швидшою активізацією хворих (4 год. після операції) та вищим рівнем задоволеності анестезією

Добовий моніторинг артеріального тиску і його діагностично-прогностичне значення у хворих на АГ, асоційовану із ІХС під впливом антагоністів кальцію

Михайло Васильович Бичко — 2026-11-09

Вступ. Значний прогрес в лікуванні артеріальної гіпертензії(АГ) та ішемічної хвороби серця (ІХС) пов'язаний з застосуванням антагоністів кальцію(АК) дигідропиридинового ряду третьої генерації таких як амлодипін та лерканідипін. Для оптимізації їх призначення цікаве вивчення їх особливостей в різний період доби. Мета дослідження Вивчення ранньої та добової антигіпертензивної активності амлодипіну та лерканідипіну у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, асоційовану з ІХС, у осіб із збереженою систолічною функцією ЛШ. Матеріали та методи Вимірювання показників ДМАТ проводили на моніторі АВРМ-02/М компанії Meditech, (Угорщина) при стабільному перебігу ІХС в динаміці обстеження (перші дні госпіталізації і на 10-14 день). Реєстрація АТ здійснювалась на «неробочій руці» пацієнта, а при асиметрії вимірювань на правій і лівій руці понад 10 мм рт.ст. – на руці з більшими значеннями АТ. Манжету фіксували на передпліччі на 2 см вище ліктьового згину. АТ вимірювалось з періодичністю кожні 15 хвилин з 6.00 до 23.00 год і кожні 30 хвилин з 23.00 до 6.00 год. Результати досліджень. Через 10-14 днів застосування терапії відмічали несуттєве зниження, в більшій мірі, середньодобового ДАТ на 3,8% (р<0,05) в групі кандесартану, на 6,6% (р<0,0003) в групі лерканідипіну, в той час як в групі амлодипіну середній діастолічний АТ впродовж доби після лікування не змінювався. Натомість, в групі амлодипіну максимальний САТ впродовж доби достовірно знизився на 8,4% (р<0,04), що було найбільшим зниженням серед порівнюваних груп, в той час як в групі лерканідипіну це зниження сягало лише 5,5% (р<0,01). Відмінність в зниженні середньодобового максимального ДАТ в групі лерканідипіну була також достовірно найвищою, що склало 20,7% (р<0,004). Слід відмітити, що максимальний середній АТ в більшій мірі зазнавав знижень в групі лерканідипіну. І це становило 14,7% (р<0,006) щодо 5,6% (р<0,0003) середнього АТ впродовж доби. Позитивним на фоні лікування різними АК виявилось достовірне зниження середньодобових і максимальних величин пульсового тиску (ПАТ), як детермінанти ймовірних ускладнень ІХС. В групі амлодипіну відмічалось найбільше їх зниження на 10,6% (р<0,04) і 8,5% (р<0,05). Щодо мінімальних значень систолічного і діастолічного АТ, то на протязі доби на одинаковий відсоток знижувався їх рівень щодо вихідних значень. Неочікуваним виявилось достовірне зменшення середньої ЧСС в групі хворих, що отримували лікування лерканідипіном на 13,4% (р<0,02), в той час як в групі амлодипіну і кандесартану зміни були несуттєві. Висновки. Ранній антигіпертензивний ефект АК у хворих на АГ із ІХС проявляється збільшенням добового індексу АТ, зменшенням епізодів ішемїі. Під впливом лерканідипіну підвищена вночі варіабельність САТ і ДАТ відповідно на 59,3 % (р<0,05) і 41,8 % (р<0,05) повинна враховуватися при виборі лікувальної тактики. В однаковій мірі зменшення ШРП САТ і ДАТ при застосуванні лерканідипіну і амлодипіну зменшує ризик ранкових подій. На основі цього можна рекомендувати прийом лерканідипіну краще проводити на ніч, а амлодипін краще-ранком.

Комплексне лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби у пацієнтів із бронхообструктивними захворюваннями на тлі ожиріння

Марія Антонівна Дербак — 2026-11-09

Вступ. У пацієнтів із ХОЗЛ та ожирінням наявність H. pylori може бути додатковим фактором, що ускладнює ведення коморбідної патології, впливаючи на вибір медикаментозної терапії та потребу в ерадикаційному лікуванні, однак його роль у патогенезі та перебігу ГЕРХ залишається предметом подальших досліджень. Мета дослідження. Оцінити ефективність диференційованого лікування ГЕРХ у пацієнтів із ХОЗЛ/БА та ожирінням залежно від H. pylori-статусу. Матеріали та методи. Під спостереженням знаходились 102 пацієнтів з верифікованими діагнозами ХОЗЛ (n = 42) та БА (n = 60), які мали різного ступеня ожиріння та ГЕРХ. Спеціальне лабораторне обстеження включало – визначення гастрину-17 та пепсиногенів I та II та розрахунок співвідношення PG I/PG II. Helicobacter pylori (Нр) діагностували за допомогою швидкого уреазного тесту (CLO-test) та визначення ДНК Нр у зразках калу методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР). Комплексний лікувальний підхід включав стандартну терапію ГЕРХ, базисне лікування бронхообструктивного захворювання відповідно до сучасних рекомендацій, а також модифікацію факторів ризику, асоційованих з ожирінням. У пацієнтів із підтвердженою Нр-інфекцією (n=32) проводили 14-денний курс ерадикаційної терапії, що включала: тетрациклін 500 мг 4 рази на добу, метронідазол 500 мг 3 рази на добу, рабепразол 20 мг 2 рази на добу, препарат вісмуту 120 мг 4 рази на добу. Додатково було призначено пробіотичний препарат на основі Saccharomyces boulardii. Після завершення ерадикаційної терапії пацієнти продовжували приймати рабепразол 20 мг 1 рази на добу ранком ще протягом 6 тижнів. Контроль ефективності ерадикації проводили через 28 днів після завершення лікування шляхом визначення ДНК Нр у калі. Результати досліджень та їх обговорення. Частота виявлення H. pylori серед пацієнтів із ГЕРХ та бронхообструктивними захворюваннями становила 61,5% (32/52). Проведене комплексне лікування супроводжувалося достовірним покращенням клінічного перебігу ГЕРХ в обох групах. Одночасно відзначалося істотне зменшення частоти печії, нічних симптомів і регургітації. Клінічної ремісії було досягнуто у 72,0% пацієнтів із ГЕРХ та ХОЗЛ і у 77,8% пацієнтів із ГЕРХ та БА. При аналізі ефективності лікування залежно від H. pylori-статусу встановлено, що пацієнти з позитивним статусом H. pylori мали більш виражені клінічні прояви ГЕРХ та порушення гастродуоденальної резистентності до початку лікування. Середній показник GERD-Q у H. pylori-позитивній групі становив 12,0±3,0 бала проти 4,8±0,9 бала у H. pylori-негативних пацієнтів (р<0,001). Після проведення ерадикаційної терапії та комплексного лікування відзначалося достовірне зниження GERD-Q у H. pylori-позитивних пацієнтів до 6,9±1,9 бала (р<0,001), що супроводжувалося нормалізацією гастрину-17 та зменшенням рівня PGII. У H. pylori-негативній групі зміни були менш вираженими, що пояснюється меншою тяжкістю вихідних порушень. У групі пацієнтів із поєднанням ГЕРХ та ХОЗЛ і позитивним Hp-статусом рівень гастрину-17 достовірно знизився у 2,9 разів. Паралельно покращилася бронхіальна прохідність: показник FEV1 зріс із 55±9% до 67±8%, а середній бал за шкалою GERD-Q зменшився з 12,3±3,1 до 7,5±2,3, досягнувши порогового рівня діагностичної значущості. Проведення ерадикаційної терапії H. pylori із застосуванням квадротерапії з препаратом вісмуту забезпечило високу ефективність – успішна ерадикація була досягнута у 87,5% пацієнтів. Найбільш виражений терапевтичний ефект спостерігався у пацієнтів із початково позитивним Hp-статусом після успішної ерадикаційної терапії, що підтверджує доцільність врахування інфекційного статусу при виборі лікувальної стратегії. Висновки. Одночасне зменшення показників GERD-Q та покращення FEV1 у хворих із ХОЗЛ і бронхіальною астмою свідчить про позитивний взаємозв'язок між ефективним контролем гастроезофагеального рефлюксу, відновленням гастродуоденальної резистентності та покращенням перебігу бронхообструктивної патології. Збільшення FEV1 може бути пов’язано із зменшенням рефлюкс-асоційованого подразнення дихальних шляхів, покращенням контролю основного бронхообструктивного захворювання та комплексною корекцією факторів ризику.

Рак шлунка: що потрібно знати сімейним лікарям

Лариса Іванівна Колотвіна — 2026-11-09

Вступ. На сьогодні у 48 країнах перше місце серед причин смерті займають злоякісні новоутворення. Протягом життя онкологічне захворювання діагностується приблизно в кожного п’ятого жителя нашої країни, а пухлини шлунково-кишкового тракту посідають перше місце в структурі онкологічної захворюваності. Мета дослідження. Проаналізувати літературні та електронні джерела щодо епідеміології, факторів ризику, раннього виявлення раку шлунка та ролі сімейного лікаря у його профілактиці. Матеріали та методи. Проведено аналіз наукової інформації з використанням баз даних Scopus, Web of Science, MEDLINE, PubMed, Google Scholar, Global Health, а також матеріалів ВООЗ, МОЗ України та інших електронних ресурсів. Результати дослідження та їх обговорення. Рак шлунка (РШ) є одним із найагресивніших злоякісних новоутворень з високими показниками смертності. Провідним модифікованим фактором ризику є інфекція Helicobacter pylori (H. pylori). Скринінг на H. pylori рекомендований особам із підвищеним ризиком розвитку РШ, а ерадикаційна терапія – усім інфікованим незалежно від віку. Визначення інфекційного статусу здійснюють інвазивними та неінвазивними методами. Важлива роль у профілактиці РШ належить лікарям первинної медичної допомоги, які оцінюють індивідуальний ризик пацієнта, виявляють модифіковані фактори ризику, проводять необхідне консультування та забезпечують безперервність медичної допомоги на всіх етапах перебігу захворювання. Висновки. Комплексний підхід до профілактики РШ, що включає оцінку факторів ризику, своєчасне виявлення та ерадикацію H. pylori, модифікацію способу життя, ранню діагностику передракових станів і активну участь сімейного лікаря у профілактичній роботі, є ключовою передумовою зниження захворюваності та смертності від цього захворювання.

Тромбоз верхньої порожнистої вени ускладнений набряком мʼяких тканин шиї, у хворого на ХОЗЛ (клінічний випадок)

Яна Василівна Лазур — 2026-11-09

Вступ. Тромбоз верхньої порожнистої вени (ТВПВ) є тяжким патологічним станом, що супроводжується порушенням венозного відтоку від голови, шиї та верхніх кінцівок і може призводити до розвитку синдрому верхньої порожнистої вени. Хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ) є одним із провідних хронічних захворювань дихальної системи, яке часто ускладнюється порушенням гемодинаміки та підвищеним ризиком тромбоутворення. Поєднання цих станів становить значну клінічну проблему через взаємообтяжуючий перебіг. Мета дослідження. Ознайомити лікарів-практиків із особливостями діагностики та лікування тромбозу верхньої порожнистої вени, ускладненого набряком м’яких тканин шиї, у пацієнта з ХОЗЛ. Матеріали та методи. Наведено клінічний випадок спостереження пацієнта з ХОЗЛ, у якого розвинувся тромбоз верхньої порожнистої вени з набряком м’яких тканин шиї. Проведено аналіз анамнестичних даних, результатів клінічного огляду, лабораторних та інструментальних методів дослідження, зокрема рентгенографії органів грудної клітки, комп’ютерної томографії, ультразвукового дослідження судин шиї та коагулограми. Оцінено ефективність проведеної терапії. Результати дослідження. У ході клінічного спостереження встановлено, що у пацієнта з тривалим перебігом ХОЗЛ розвинувся тромбоз верхньої порожнистої вени, що проявлявся набряком шиї, ціанозом обличчя, задишкою та відчуттям розпирання в ділянці голови. Виявлено, що хронічна гіпоксія, системне запалення та супутні фактори ризику сприяли тромбоутворенню. Набряк м’яких тканин шиї значно ускладнював клінічний перебіг та погіршував якість життя пацієнта. Проведення антикоагулянтної терапії та корекція лікування ХОЗЛ сприяли поступовому зменшенню симптоматики та покращенню стану хворого. Висновки. Встановлено, що тромбоз верхньої порожнистої вени у пацієнтів із ХОЗЛ має взаємообтяжуючий характер і може значно ускладнювати перебіг основного захворювання. При наявності набряку шиї, ціанозу обличчя та прогресуючої задишки у хворих на ХОЗЛ необхідно виключати тромбоз верхньої порожнистої вени. Своєчасна діагностика та адекватна антикоагулянтна терапія дозволяють зменшити ризик ускладнень і покращити прогноз.

Сучасний стан проблеми темпів старіння молоді

Зоряна Романівна Леонт’єва — 2026-11-09

Вступ. Пришвидшене старіння молоді – це серйозний стан, при якому фактичний біологічний вік перевищує календарний на 10 – 15 років. Причинами цього в Україні на даний момент є постійний стрес, в якому люди перебувають під час війни, малорухомий стиль життя, незбалансоване харчування, збій циркадних ритмів, що призводить до порушення періодів сна і відпочинку. Всі ці аспекти унеможливлюють адекватне відновлення організму, що, в свою чергу, веде до погіршення здоров’я, загострення хронічних захворювань, зниження працездатності, виникнення хронічного стресу, тривожності та депресії. Мета дослідження. Визначалися рівні темпів старіння і стан здоров’я у здобувачів медичної освіти у ДНТ «Львівський національний медичний університеті імені Данила Галицького». Матеріали і методи. У дослідженні взяли участь 192 студенти – медики. До методів обстеження належали: аналіз сучасних літературних джерел, вивчення біологічного віку людини методом В. П. Войтенка (анкетування, антропометричні дослідження, інструментальні обстеження, проби Озерецького, Штанге, Генчі ), методи математичної статистики. Результати досліджень та їх обговорення. В результаті дослідження було виявлено, що велика частина обстежуваних характеризувалися низьким рівнем рухової активності та ігнорували здоровий спосіб життя. При аналізі результатів встановлено, що більш пришвидшені темпи старіння були характерні для осіб чоловічої статі. Переважна більшість обстежуваних осіб обох статей по стану здоров’я належала до IV і V функціонального класів, які характеризуються прискореними, або дуже прискореними темпами старіння і поганим станом здоров’я. Висновки. Серед причин пришвидшення темпів старіння сучасної молоді крім хронічного стресу, високого емоційного навантаження, порушення циркадних ритмів, сміливо можна назвати малорухливий спосіб життя, наявність шкідливих звичок. Отримані результати свідчать про різке прискорення темпів старіння, погіршення стану здоров’я молодих людей. Тому вкрай необхідна розробка фахових рекомендацій, а також впровадження їх у практику для боротьби зі стресом, зацікавлення молоді до занять спортом, уважного і шанобливого ставлення до свого організму.

Вплив біологічної терапії на серцево-судинний ризик при ревматоїдному артриті

Дмитро Олексійович Решотько — 2026-11-09

Пацієнти з ревматоїдним артритом мають істотно вищий серцево-судинний ризик, ніж загальна популяція, оскільки хронічне системне запалення прискорює атерогенез незалежно від традиційних факторів ризику. Попри широке застосування біологічних хворобомодифікуючих антиревматичних препаратів у лікуванні ревматоїдного артриту, дані про диференційований вплив окремих класів цієї терапії на серцево-судинні наслідки залишаються розрізненими, а поява таргетних синтетичних інгібіторів янус-кінази додатково ускладнила клінічну картину суперечливими сигналами безпеки. Мета – узагальнити сучасні наукові дані щодо впливу інгібіторів фактора некрозу пухлини альфа, інгібіторів рецептора інтерлейкіну-6, ритуксимабу та абатацепту, а також інгібіторів янус-кінази як компаратора, на серцево-судинний ризик при ревматоїдному артриті. Здійснено систематизований пошук у базах PubMed/MEDLINE, Embase, Cochrane Library та Google Scholar (пошук завершено 14 липня 2026 р.); до аналізу залучено рандомізовані контрольовані дослідження, когортні дослідження на основі реєстрів реальної клінічної практики, систематичні огляди та метааналізи. Узагальнення наявних даних свідчить, що інгібітори фактора некрозу пухлини альфа, інгібітори рецептора інтерлейкіну-6, ритуксимаб і абатацепт асоціюються з нейтральним або сприятливим профілем кардіоваскулярної безпеки, тоді як для інгібіторів янус-кінази рандомізоване дослідження виявило підвищений ризик серцево-судинних і тромбоемболічних подій у пацієнтів групи ризику, що лише частково підтверджується новішими даними реєстрів реальної клінічної практики. Контроль запальної активності біологічною терапією загалом сприяє зниженню кардіоваскулярного ризику, однак цей ефект є гетерогенним і залежить від класу препарату та вихідного профілю пацієнта, що обґрунтовує індивідуалізовану стратифікацію ризику відповідно до оновлених рекомендацій EULAR (2025 update).

Особливості нейрогуморальної регуляції кишечника у хворих на cтеатотичну хворобу печінки, пов'язану з метаболічною дисфункцією після холецистектомії

Єлизавета Степанівна Сірчак — 2026-11-09

Вступ. Дослідження гормональних змін у хворих з cтеатотичною хворобою печінки, пов'язаної з метаболічною дисфункцією (MASLD) після холецистектомії (ХЕ) та їх вплив на метаболічні порушення та функції кишечника в даних хворих є невирішеним питанням сучасної медицини. Мета дослідження: визначити особливості нейрогуморальної регуляції та їх вплив на порушення функцій кишечника у хворих на MASLD після ХЕ. Об’єкт і методи дослідження. Обстежено 140 хворих на MASLD після ХЕ. Проведено визначення рівні нейрогормонів (серотоніну (СТ), мелатоніну МТ)), гормонів регуляторів-метаболічних процесів (греліну, лептину, резисину) та гастроінтестинальних гормонів (соматостатину (ССТ), гастрину (ГН), холецистокініну (ХЦК) у сироватці крові. Результати дослідження та їх обговорення. Ураження кишечника у хворих на MASLD після ХЕ переважно проявлявся закрепами – у 65 обстежених (46,4 %), які в подальшому склали І групу обстежених. У 45 хворих (32,2 %) із MASLD після ХЕ ураження кишечника клінічно проявлялось закрепом, що змінюється діареєю – цих хворих віднесено до ІІ групи обстежених. ІІІ групу обстежених склали пацієнти з MASLD після ХЕ, в яких ураження кишечника клінічно проявлялось діареєю – 30 пацієнтів (21,4 %). Гормональна регуляція роботи шлунково-кишкового тракту (ШКТ) є складним фізіологічним процесом, що порушено в хворих з метаболічно обтяжливим фоном. З одного боку, змінюється профіль гормонів-регуляторів метаболічних процесів в організмі, з іншого боку, проведення ХЕ призводить до змін рівнів гастроінтестинальних гормонів. Висновки. 1. У хворих з МАSLD після ХЕ ураження кишечника клінічно достовірно частіше проявляється закрепом або зміною закрепу та діареї (у 46,4 % та у 32,2 % хворих). 2. У хворих із МАSLD після ХЕ встановлено зміну рівнів нейрогормонів, гормонів-регуляторів метаболічних процесів та гастроінтестинальних гормонів залежно від характеру ураження кишечника, а саме – при закрепах у даних хворих визначено збільшення рівня летину та соматостатину та зменшення показників серотоніну, мелатоніну, греліну, гастрину, холецистокініну у сироватці крові. Навпаки, у хворих із МАSLD після ХЕ при переважанні діареї визначено нормальні показники лептину, зниження рівня соматостатину, тоді як показники серотоніну, мелатоніну, греліну, гастрину, холецистокініну у сироватці крові достовірно перевищують такі дані у контрольної групи.

Біопсихосоціальна модель лікування функціональної диспепсії: сучасна роль медичного психолога відповідно до Римських критеріїв V

Ірина Валентинівна Трефаненко — 2026-11-09

Понад дві тисячі років тому Гіппократ висловив: «Набагато важливіше знати, яка людина має хворобу, ніж знати, яку хворобу має людина». Ця теза існує набагато довше ніж сучасна доказова медицина та відображає філософію пацієнт-орієнтованого підходу в лікуванні. Сьогодні вона має своє наукове обґрунтування в біопсихосоціальній моделі та концепції розладів взаємодії кишківника та головного мозку (Disorders of Gut-Brain Interaction, DGBI), яке стало основою Римських критеріїв V. Саме цей підхід визнав необхідність мультидисциплінарного ведення пацієнтів і обґрунтування ключової ролі його в цій команді. Мета роботи – провести аналіз ролі медичного психолога у веденні пацієнтів із функціональною диспепсією, що є наслідком порушення осі кишківник-головний мозок відповідно до висновків Римських критеріїв V, висвітлити роль біопсихосоціальної моделі, психологічного фенотипування, оцінки психосоціальних факторів та психологічних інтервенцій в застосуванні пацієнт-орієнтованого лікування. У сучасній моделі терапія функціональної диспепсії має включати не лише фармакотерапію та дієтичні рекомендації, але й психологічні інтервенції (когнітивно-поведінкову терапію, психоосвіту, методи керування стресом, майндфулнес), що забезпечує більш комплексний і стійкий клінічний ефект. Такий підхід формує основу персоналізованої та пацієнт-орієнтованої допомоги, у якій медичний психолог стає не додатковим консультантом, а повноправним членом мультидисциплінарної команди. Інтеграція медичного психолога в мультидисциплінарну команду для лікування розладів взаємодії кишківника та головного мозку дозволить своєчасно виявити психосоціальні чинники, що підтримують симптоми, підвищити ефективність комплексного лікування, покращити комплаєнс, зменшити частоту повторних звернень і необґрунтованих діагностичних процедур, покращити прогноз та якість життя пацієнта.

Сучасні уявлення про патогенез гастроезофагеальної рефлюксної хвороби

Тетяна Юріївна Чернець — 2026-11-09

Вступ. Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба є одним із найпоширеніших захворювань шлунково-кишкового тракту та характеризується значною клінічною варіабельністю та суттєво впливає на якість життя пацієнтів. Метою цього дослідження було узагальнити сучасні наукові дані щодо патофізіологічних механізмів, що лежать в основі розвитку ГЕРХ, ролі факторів ризику та психоемоційних факторів, а також характеристик клінічних фенотипів ГЕРХ. Матеріали та методи. Для узагальнення сучасних наукових даних було проведено огляд літератури. Пошук літератури здійснювався в міжнародних електронних базах даних PubMed/MEDLINE, Scopus, Web of Science Core Collection та Google Scholar. Публікації, включені до аналізу, охоплювали період з 2015 по 2026 рік, при цьому пріоритет надавався клінічним настановам, консенсусним документам, систематичним оглядам, метааналізам та оригінальним науковим дослідженням. Результати та обговорення. Виявлено, що розвиток ГЕРХ є складним процесом, у якому беруть участь механічні, хімічні, сенсорні та нейрорегуляторні фактори. Важливу роль відіграють дисфункція антирефлюксного бар’єру на стравохідно-шлунковому з’єднанні, транзиторне розслаблення нижнього стравохідного сфінктера, порушення очищення стравоходу та зниження резистентності епітеліального бар’єру. Встановлено роль модифікованих факторів ризику, таких як абдомінальне ожиріння, фактори способу життя, раціон харчування та порушення сну. Між ГЕРХ та психологічними розладами існує двонаправлений зв’язок, опосередкований дисфункцією осі ‘мозок-кишечник’, вісцеральною чутливістю та гіперчутливістю стравоходу. Сучасна класифікація ГЕРХ ґрунтується на фенотипі, який поділяється на ерозивний рефлюкс, неерозивний рефлюкс, рефлюксну гіперчутливість та функціональну печію, кожна з яких має власний патофізіологічний механізм та підхід до лікування. Висновки. ГЕРХ це багатофакторне та гетерогенне захворювання, у якому задіяні структурні, функціональні та психосоціальні механізми. Розуміння сучасних патофізіологічних концепцій дає змогу перейти від симптоматичного підходу до персоналізованого підходу, заснованого на клінічній, ендоскопічній та функціональній діагностичній оцінці.

Вплив додаткового прийому есциталопраму на оптимізацію антигіпертензивної терапії при стрес-індукованій гіпертензії у військовослужбовців

Володимир Володимирович Чернявський — 2026-11-09

Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, кафедра внутрішньої медицини з курсом гастроентерології, м. Київ. Артеріальна гіпертензія (АГ) є однією з найпоширеніших хвороб серцево-судинної системи, до окремих форм якої належить стрес-індукована АГ (СІАГ). Її розвиток зумовлений тривалим впливом стресових чинників, а також наявністю тривожно-депресивних розладів. Особливій групі ризику піддаються військовослужбовці, які щоденно стикаються зі стресом як безпосередньо в зоні бойових дій, так і після повернення до цивільного життя. Хоча стандартним підходом до лікування СІАГ залишається застосування антигіпертензивних препаратів, перспективним напрямком є використання антидепресантів, зокрема селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС). Ці засоби здатні підсилювати дію антигіпертензивної терапії, виступаючи ефективним доповненням для стабілізації артеріального тиску. Мета роботи – дослідити ефективність додаткового призначення есциталопраму до основної антигіпертензивної терапії при СІАГ у військовослужбовців з супутньою тривогою та/або депресією, які повернулися із зони бойових дій. Ми провели проспективне когортне дослідження за участю 80 військовослужбовців, які повернулися із зони бойових дій і мають СІАГ та супутню тривогу та/або депресію. Пацієнтів було розподілено на дві групи: перша (n = 40) отримувала базову терапію бісопрололом або небівололом (5 мг/добу), друга (n = 40) – аналогічну антигіпертензивну терапію в поєднанні з есциталопрамом (10 мг/ добу). Показники АТ, частоти серцевих скорочень (ЧСС), а також результати опитувальників PHQ-9 та HADS оцінювали через 1, 3 і 6 місяців лікування. На фоні проведеного лікування вже через 1 місяць в обох групах спостерігалася нормалізація АТ та ЧСС. Однак у пацієнтів, які на додаток до основної терапії отримували есциталопрам, через 3 та 6 місяців показники АТ були вірогідно нижчими порівняно з першою групою (p < 0,05). Крім того, у цієї підгрупи відзначалося поліпшення загального стану та вищі результати за опитувальниками PHQ-9 і HADS. На основі отриманих даних, пацієнтам-військовослужбовцям зі СІАГ та з супутньою тривогою та/або депресією рекомендовано доповнити стандартну антигіпертензивну терапію прийомом есциталопраму (10 мг/добу) тривалістю 6 місяців.

Експрес-тестування чутливості до антимікробних препаратів при тяжких бактеріальних інфекціях: клінічна цінність, бар'єри реалізації та рекомендації для охорони здоров'я України

Роман Юліанович Грицко — 2026-11-09

Актуальність. Тяжкі бактеріальні інфекції – включаючи сепсис, пневмонію, інфекції сечовивідних шляхів та інфекції місця хірургічного втручання (ІМХВ) – є провідними причинами смерті у стаціонарі та значних фінансових витрат систем охорони здоров'я. Кожна година відстрочки цільової антибіотикотерапії знижує виживаність на 7,6%. Стандартна гемокультура потребує 48–72 год, що унеможливлює своєчасну де-ескалацію. Технології Rapid AST / FAST-AST забезпечують фенотиповий результат за 4–8 год, принципово змінюючи тактику при сепсисі та інших тяжких бактеріальних інфекціях. Мета. Систематизувати доказову базу клінічної цінності Rapid AST при тяжких бактеріальних інфекціях (сепсис, BSI, пневмонія, ІАСХТ, ускладнені ІСШ, ранові інфекції); оцінити бар'єри реалізації в Україні; розробити клінічні, управлінські та фінансові рекомендації. Методи. Систематичний огляд (PubMed, Scopus, WoS; 2020–2026; n=22; PRISMA-ScR); аналіз мета-аналізів (GRADE); дані МОЗ України, CDC/UPHC та ВООЗ. Результати. RDT+AMS знижує 30-денну смертність при сепсисі та BSI (OR 0,78; 95% ДІ 0,65–0,93), скорочує LOS на 4–7 днів при різних типах тяжких бактеріальних інфекцій, збільшує цільову терапію з 41% до 73% та забезпечує економію >650 000 USD/рік. В Україні виявлено 6 системних бар'єрів: лабораторний, кадровий, управлінський, фінансовий, військовий та цифровий. Бактеріологічна діагностика перед ABx – лише у 33% (МОЗ 2025); MDR у 84,6% ранових ізолятів – критична прогалина. Висновки. Впровадження Rapid AST є клінічно обґрунтованим і фінансово вигідним. Запропоновано 12 рекомендацій (КЛ, УПР, ФІН, ВІЙ) з цільовими показниками. Включення FAST-AST до тарифів НСЗУ є ключовим системним рішенням.

Роль психоемоційного стану у виникненні розладів харчової поведінки молоді в умовах війни в Україні та шляхи корекції

Наталія Семенівна Карвацька — 2026-11-09

Затяжний військовий конфлікт на території України спричиняє серйозну деструктивну дію на ментальне здоров'я громадян. Вразливішою верствою населення до стресових ситуацій є студентська молодь. З метою вивчення факторів ризику виникнення розладів харчової поведінки в умовах хронічного стресу, а також розробки ефективних психокорекційних втручань проведено обстеження 300 студентів. Учасники були розділені на експериментальну та контрольну групи по 150 осіб у кожній. Експериментальна група проходила психокорекційну програму, контрольна – лише тестування до і після. Використовували клінічний, клініко-психопатологічний, клініко-анамнестичний, експериментально-психологічний та статистичний методи дослідження. На 1-му етапі виявили високі рівні тривожності, депресивності, невротизації, емоційної нестійкості, виснажливості, розлади харчової поведінки. На 2-му етапі для експериментальної групи розробили психокорекційну програму з елементами когнітивно-поведінкової терапії, методів релаксації та розвитку усвідомленості. На 3-му етапі провели повторне тестування обох груп. Після проведення психокорекційних та психотерапевтичних заходів в експериментальній групі спостерігали достовірне зниження рівня тривожності, депресивності, невротизації з покращенням емоційного стану здобувачів освіти, зменшенням розладів харчової поведінки. У патогенезі розладів харчової поведінки серед студентської молоді у воєнний час стрес є одним із провідних чинників. Особливо вразливими є особи з високою емоційною чутливістю, низькою стресостійкістю. У них виявили високі рівні тривожності, депресії, невротизації та емоційного виснаження із РХП. Комплексна психотерапевтична допомога та профілактика сприяє покращенню психоемоційного стану студентів, формуванню адаптивної поведінки та здорової самооцінки. Після участі у програмі спостерігали достовірне зниження рівня тривожності, депресивності та покращення емоційного стану здобувачів освіти.

Комплексна програма респіраторної та фізичної терапії військовослужбовців після заброньової травми грудної клітки: результати проспективного пілотного дослідження

Ольга Борисівна Нагорна — 2026-11-09

Мета. Оцінити ефективність програми фізичної терапії військовослужбовців після заброньової травми грудної клітки. Матеріали та методи. Під час дослідження проводився аналіз та синтез науково-методичної літератури за темою дослідження. Клінічне проспективне одноцентрове пілотне дослідження проведене за участю п’яти військовослужбовців у закладі охорони здоров’я Рівненської області. Реабілітаційне оцінювання включало оцінку болю (VAS), оксигенацію крові у стані спокою та під час навантаження (SpO₂), показники шкали Borg, шкали задишки mMRC, шестихвилиного тесту ходьби 6MWT. Статистична обробка даних здійснювалася за допомогою середнього арифметичного (М), стандартного відхилення (SD). Враховуючи обсяг вибірки (n=5), використовувався непараметричний критерій Вілкоксона. Для визначення клінічної значущих результатів оцінювалася величина ефекту. Результати. Підґрунтям програми респіраторної та фізичної терапії була Міжнародна класифікація функціонування (МКФ) та біопсихосоціальна модель реабілітації. Програма реалізовувалася поетапно, відповідно до клінічного перебігу відновлення (гострий, ранній відновний, пізній відновний та амбулаторний етапи). Цілі програми формувалися за SMART-підходом. Засоби респіраторної та фізичної терапії включали діафрагмальне, сегментарне дихання, тренування інспіраторних м’язів, ранню мобілізацію, вертикалізацію, аеробне тренування, постуральні вправи, ходьбу. Інтенсивність навантаження коригувалася індивідуально з урахуванням показників сатурації крові, вираженості больового синдрому та клінічного стану пацієнта. З метою забезпечення довготривалості реабілітації, була розроблена програма домашньої респіраторної та фізичної терапії. Критерії ефективності програми включали попередження виникнення ускладнення з боку функціонування дихальної системи. Зниження інтенсивності болю за візуально-аналоговою шкалою (VAS) на 92% сприяло поступовому відновленню продуктивного кашльового поштовху та покращенням дренажної функції бронхо-легеневої системи. Одночасно показники тестів mMRC та Borg демонстрували суттєве зниження проявів задишки та відчуття фізичного навантаження на 80% та 75% відповідно. Покращення функції дихальної системи призвело до підвищення толерантності до фізичного навантаження, що підтверджується збільшенням дистанції за 6MWT майже на 17%. Аналіз динаміки середнього рівня сатурації крові киснем SpO_{2 зріс} з 94,2% до 98,2% у стані спокою та з 92,3% до 97,6% під час фізичного навантаження. Це свідчить про позитивний вплив реабілітаційного менеджменту військовослужбовців з даною патологією. Однак, зважаючи на невелику вибірку пацієнтів, результати розглядаються як попередні й потребують подальшого дослідження. Висновки. Позитивна динаміка показників реабілітаційного оцінювання підтверджує гіпотезу про те, що респіраторна та фізична реабілітація сприяють покращенню функціонування дихальної системи та відновленню мобільності військовослужбовців після заброньової травми грудної клітки. Для підтвердження отриманих результатів необхідні подальші дослідження з більшою вибіркою.

Вплив авторської техніки комбінованого манікюру на морфофункціональний стан періунгвальної зони та стабільність декоративного покриття: результати проспективного спостережного дослідження

Марина Миколаївна Слинько — 2026-11-09

Вступ. Порушення морфофункціонального стану периунгвальної зони є поширеною проблемою у сучасній практиці манікюру, що пов’язана з високою частотою застосування травматичних технік обробки кутикули, які призводять до дегідратації, мікропошкоджень та зниження бар’єрної функції шкіри. Це, у свою чергу, негативно впливає не лише на стан тканин, але й на стабільність декоративного покриття та тривалість його носіння. В умовах зростання попиту на безпечні та довготривалі естетичні результати особливої актуальності набуває впровадження дерматофункціональних підходів, орієнтованих на відновлення гідроліпідного балансу та мінімізацію травматичного впливу. Методи. Проведено проспективне спостережне дослідження у січні–лютому 2026 року тривалістю 6 тижнів за участю 42 клієнтів із різними початковими станами периунгвальної зони. Дизайн дослідження передбачав двоетапну оцінку: одразу після процедури та через 3 тижні. Використано методи спостереження, візуально-аналітичної оцінки (сухість, мікропошкодження, гіперкератоз, еластичність, текстура), порівняльного аналізу та кількісної обробки результатів. Результати. Встановлено, що після застосування авторської методики відбувається суттєве покращення стану периунгвальної зони: частка сухості зменшилась із 73,8% до 38,1% після першої процедури та до 26,2% через 3 тижні, мікропошкоджень – із 64,3% до 26,2% та 16,7% відповідно, нерівномірної текстури – із 69,0% до 33,3% та 21,4%. У довгостроковій динаміці (6 тижнів) зафіксовано кумулятивний ефект: частота задирок знизилась до 14,3%, ознаки пересушення – до 23,8%, гіперкератоз – до 21,4%. Встановлено підвищення еластичності та стабілізацію текстурних характеристик шкіри, що супроводжувалося покращенням якості та довговічності декоративного покриття. Висновки. Авторська техніка комбінованого манікюру з масляною герметизацією кутикули є ефективним дерматофункціональним підходом, що забезпечує відновлення бар’єрної функції шкіри, зменшення її реактивності та формування стійкого кумулятивного ефекту. Застосування даної методики сприяє оптимізації морфофункціонального стану периунгвальної зони та підвищенню стабільності декоративного покриття, що дозволяє рекомендувати її як науково обґрунтований інструмент у практиці сучасного манікюру.

Ефективність застосування масажу у дітей раннього віку: огляд сучасних наукових досліджень

Ганна Валеріївна Таможанська — 2026-11-09

Масаж є одним із найбільш поширених немедикаментозних методів впливу, що застосовується для підтримки здоров’я та гармонійного розвитку дітей раннього віку. У сучасній педіатричній практиці зростає інтерес до його використання як засобу покращення фізичного розвитку, функціонального стану організму та психоемоційного благополуччя дитини. Роботу присвячено узагальненню сучасних наукових даних щодо впливу масажу на фізичний, функціональний і психоемоційний розвиток дітей перших років життя. Для досягнення поставленої мети застосовано методи аналізу, синтезу, порівняння та систематизації результатів клінічних досліджень, рандомізованих контрольованих випробувань, систематичних оглядів і метааналізів. Проведений аналіз засвідчив позитивний вплив масажу на різні аспекти розвитку дітей раннього віку. Найбільш переконливі докази отримано щодо покращення показників фізичного розвитку, збільшення маси тіла у недоношених новонароджених, оптимізації функцій травної системи та скорочення тривалості госпіталізації. Встановлено позитивний вплив масажу на якість сну, психоемоційний стан, рівень стресу та нейропсихологічний розвиток дітей. Тактильна стимуляція сприяє покращенню адаптаційних можливостей організму, формуванню емоційного контакту між батьками й дитиною та підвищенню впевненості батьків у догляді за немовлям. Окремі дослідження підтверджують ефективність масажу як допоміжного методу у комплексному лікуванні неонатальної жовтяниці та зменшенні больових реакцій під час медичних процедур. Разом із тим виявлено неоднорідність підходів до проведення масажу та оцінювання його ефективності. Отримані результати підтверджують доцільність застосування масажу як ефективного та безпечного засобу підтримки фізичного, функціонального та психоемоційного розвитку дітей раннього віку. Перспективними є подальші дослідження, спрямовані на стандартизацію методик масажу та вивчення його довгострокового впливу на здоров’я і розвиток дитини.

Кореляційні взаємозв’язки хронічного пародонтиту та розладів метаболізму у хворих з неалкогольною жировою хворобою печінки

Дмитро Вікторович Ємельянов — 2026-11-09

Вступ. НАЖХП має вагомий вплив на здоров’я органів та тканин порожнини рота, зокрема пародонт, та здатна викликати і посилювати локальну деструкцію. В статті представлено результати кореляційного аналізу між станом тканин пародонта та системними метаболічними розладами хворих з неалкогольною жировою хворобою печінки. Мета дослідження: визначити та патогенетично обґрунтувати кореляційні взаємозв’язки між суб’єктивними, клінічними, метаболічними, біохімічними та молекулярно-генетичними показниками у пацієнтів з неалкогольною жировою хворобою печінки із супутнім хронічним пародонтитом. Матеріали та методи дослідження. Проведено комплексне клінічне, лабораторне, молекулярно-генетичне дослідження пацієнтів з коморбідним перебігом хронічного пародонтиту на тлі НАЖХП з наступним кореляційним аналізом. Результати дослідження. Кореляційний аналіз підтвердив вагомий вплив НАЖХП та ІМТ на розвиток деструкції пародонта, наявність неприємного запаху з рота та з сенсорними змінами рецепторного апарату язика. Доведена залежність між глюкозою венозної крові та глюкози ясеневої крові (r= 0,897;p=0,000). Виявлена провідна роль P.gingivalis у розвитку ХП та визначені її зв’язки з рівнем системного ендотоксину, що доводить її транзит у системний кровотік. Зафіксовано прискорене вкорочення теломер ясен, під впливом наявності НАЖХП (r=-0,506) та незадовільною гігієною порожнини рота. Висновки: Патогенез генералізованих запально-дистрофічних станів пародонта має складний характер, спостерігається цілий ряд несприятливих системних ефектів, обумовлених поширенням пародонтопатогенів та їх ендотоксинів за межі порожнини рота. Проведений кореляційний аналіз доводить існування потужного зв’язку між пародонтом та печінкою, де ХГП виступає локальним проявом системної метаболічної проблеми. Отримані дані суттєво поглиблюють уявлення про взаємодію між хронічним локальним запаленням та системними метаболічними проявами.

Кафедра загальної хірургії медичного факультету: п’ятдесят років становлення і розвитку

Наталія Мигалина — 2026-11-09

Кафедра загальної хірургії медичного факультету: п’ятдесят років становлення і розвитку

Світлій пам’яті доктора медичних наук, професора Ніни Іванівни Корабельщикової

М.В. Бичко — 2026-11-09

Світлій пам’яті доктора медичних наук, професора Ніни Іванівни Корабельщикової

глибоким сумом повідомляємо про відхід у засвіти на 86_му році життя ПРОФЕСОРА КАФЕДРИ НЕВРОЛОГІЇ, НЕЙРОХІРУРГІЇ ТА ПСИХІАТРІЇ МЕДИЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ УжНУ , ЗАСЛУЖЕНОГО ЛІКАРЯ УКРАЇНИ, ГОЛОВИ НАУКОВО-ПРАКТИЧНОГО ТОВАРИСТВА ПСИХІАТРІВ ТА ПСИХОТЕРАПЕВТІВ ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ Івана Юрійовича ЛАВКАЯ

Колектив медичного факультету УжНУ — 2026-11-09

глибоким сумом повідомляємо про відхід у засвіти на 86_му році життя
ПРОФЕСОРА КАФЕДРИ НЕВРОЛОГІЇ, НЕЙРОХІРУРГІЇ ТА ПСИХІАТРІЇ
МЕДИЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ УжНУ , ЗАСЛУЖЕНОГО ЛІКАРЯ УКРАЇНИ,
ГОЛОВИ НАУКОВО-ПРАКТИЧНОГО ТОВАРИСТВА ПСИХІАТРІВ
ТА ПСИХОТЕРАПЕВТІВ ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ Івана Юрійовича ЛАВКАЯ

Пам᾿яті доктора медичних наук, професора Василя РУСИНА

Степан Філіп — 2026-11-09

Пам᾿яті доктора медичних наук, професора Василя РУСИНА