Науковий вісник Ужгородського університету. Серія «Медицина»

Сучасні можливості експертизи речових доказів біологічного походження в ідентифікації невпізнаних трупів та безвісти зниклих осіб

2025-05-12T16:33:58+03:00

Масова загибель людей в умовах війни передбачає необхідність проведення судово-медичних експертиз для встановлення причин смерті, ідентифікації невпізнаних трупів та безвісти зниклих осіб і розв’язання інших значущих для слідства питань медико-біологічного характеру. Виконання цих досліджень в умовах війни нерідко стикається зі значним обсягом ушкоджень на трупах загиблих, що в достатньо великій кількості випадків (15%) зумовлює втрату значущих задля ідентифікації ознак.Метою цієї роботи став аналіз існуючих наукових даних та практичного досвіду про сучасні можливості дослідження речових доказів біологічного походження задля вирішення експертних завдань по ідентифікації невпізнаних трупів та безвісти зниклих осіб для розширення знань про можливості судової молекулярно-генетичної експертизи під час війни.Авторка наводить історичні факти використання бертільйонажу, дактилоскопії, відкриття та дослідження ДНК, що було в свій час революційним проривом в розвитку судової медицини та криміналістики.Але під час бойових дій з переважним використанням артилерійської зброї, ударних дронів та ракет, дуже поширена вибухова травма, яка характеризується поліморфізмом (механічний, термічний, хімічний вплив) ушкоджень, а також неналежне зберігання мертвих тіл по різних причинах з’ясовує неможливість сьогодні використовувати в повному обсязі загально прийняті методики судово-медичної ідентифікації, дактилоскопію, дослідження за допомогою ультразвукової діагностики внутрішніх органів, співставлення фото черепа з прижиттєвими фотографіями зниклого за рахунок втрати значущих ідентифікаційних ознак трупа внаслідок його руйнування.Авторка в своєму дослідженні зазначає, що на даному етапі одним із об’єктивних та достовірних засобів ідентифікації є судова молекулярно-генетична експертиза (СМГЕ). За її технологіями можливо досліджувати практично всі тканини, які містять ДНК; біологічні об’єкти, які забруднені мікрофлорою; мікрокількості біологічного матеріалу (для встановлення якісного ДНКпрофілю потрібні лише 6–9 ядровмісних клітин, але завдяки полімеразної ланцюгової реакції відбувається ампліфікація маркерних ділянок ядерної в необхідній кількості); змішані сліди, особливо у випадках дослідження об’єктів за фактом вчинення злочинів на статевому ґрунті, ідентифікувати біологічні зразки (кісткові рештки) та біологічні сліди безвісти зниклої особи. Для встановлення генетичних ознак безвісти зниклої особи, необхідно вилучити особисті речі даної особи та направити їх на дослідження. Після проведення дослідження та отримання якісного ДНК-профілю, його поміщують до регіональних або центральних обліків генетичних ознак людини. Центральний облік генетичних ознак людини (ЦОГОЛ) формується з ДНК-профілів осіб, які проходять по у кримінальних провадженнях, слідів з місць нерозкритих злочинів, невпізнаних трупів, безвісно зниклих осіб та їх прямих родичів.Аналізуючи наявні в літературі дані, автор зазначає, що існує алгоритм проведення процедури ідентифікації невідомої особи за її останками на основі аналізу ДНК, який використовується в Україні повнопрофільними ДНК-лабораторіями: 1. Відбір з останків невстановленої особи біологічного матеріалу. 2. Виділення з цього матеріалу ДНК та її очищення. 3. Визначення кількості виділеної ДНК, оцінювання ступеня її деградації та нормалізація концентрації. 4. Ампліфікація маркерних ділянок ядерної ДНК, насамперед локусів із короткими тандемними повторами (STR, від Short Tandem Repeats), значно рідше – маркерних послідовностей, що містять сайти з однонуклеотидним поліморфізмом (SNP, від Single-Nucleotide Polymorphism). 5. Проведення капілярного електрофорезу ампліфікованих локусів із STR, або секвенування ядерних чи мітохондріальних послідовностей ДНК, що містять SNP. 6. Аналіз отриманих електрофореграм STR-локусів та/або хроматограм нуклеотидних послідовностей із SNP, який завершується встановленням індивідуальних молекулярно-генетичних ознак трупа невідомої особи. 7. Депонування встановлених молекулярно-генетичних ознак (переважно ДНК-профілів STR-локусів і послідовностей із SNP) у базах даних генетичної інформації. Ці дані використовують для генерації базою вхідних запитів на пошук збігів із генетичними ознаками інших осіб або слідів, зокрема, можливих родичів неідентифікованої особи. 8. Пошук збігів установлених генетичних ознак невідомої особи з ознаками відомих осіб (зазвичай імовірних близьких родичів) або з біологічними слідами, виявленими на речах відомого власника.За результатами пошуку та аналізу збігів призначають порівняльну експертизу, яка на основі статистичних оцінок дає висновок щодо остаточної ДНК-ідентифікації невпізнаної особи.

Досвід впровадження в експертну практику методики І. М. Козаченка щодо визначення взаємного розташування постраждалого та автомата АК-74

2025-05-12T16:37:34+03:00

Вступ. Значне зростання випадків вогнепальної травми за останній час потребує використання у практичній роботі найбільш ефективних та достовірних методик. Опрацьована свого часу І. М. Козаченком методика щодо визначення взаємного розташування постраждалого і зброї при пораненні з автомата АК-74, набула особливої актуальності за останні роки у зв’язку з війною та, відповід- но, значним зростанням випадків поранень, спричинених внаслідок пострілів саме з автомата АК-74. Мета дослідження: провести аналіз судово-медичних експертиз вогнепальних ушкоджень, спричинених пострілами з автомата АК-74 з використанням методики І. М. Козаченка щодо визначення взаємного розташування постраждалого і зброї при пораненні з автомата АК-74 за даними Закар- патського обласного бюро судово-медичної експертизи упродовж 2022–2024 років. Матеріал та методи дослідження. У роботі проаналізовано судово-медичні експертизи вогнепальних поранень з автомата АК-74, які було виконано у Закарпатському обласному бюро судово-медичної експерти протягом 2022–2024 років. Дослідження об’єктів проводили загальноприйнятими у судово-медич- ній експертизі і криміналістиці методами, додатково проводили експериментально-порівняльне дослідження, а також експертні екс- перименти.Результати досліджень та їх обговорення. Протягом 2022–2024 років у Закарпатському обласному бюро судово-медичної екс- пертизи виконано 16 судово-медичних експертиз з приводу заподіяння тілесних ушкоджень внаслідок пострілу (пострілів) з автомата АК-74. Зазначені експертизи стосувались 6 смертельних випадків застосування цієї зброї. У чотирьох випадках мали місце одиничні постріли з автомата АК-74, у двох трупів виявлено по два вогнепальні поранення, спричинені пострілами з цієї зброї – загалом 8 поранень. Всі поранення були наскрізними. В результаті проведених судово-медичних експертиз встановлено, що три поранення заподіяно внаслідок контактних пострілів, а чотири – в межах від контакту з вінцем ДГК до 1 см від нього. У одному випадку визна- чено, що постріл здійснено з неблизької дистанції. Під час виконання експертиз, зокрема, визначали взаємне розташування зброї та постраждалої особи. Відповідно до визначених автором методики специфічного характеру, кількості та взаємного розташування зон відкладень кіптяви по краях вхідних ран та навколо них, було встановлено, що у частині випадків в момент формування ушкоджень подовжня вісь ствола збігалася за напрямком з прямолінійною ділянкою ранового каналу і розташовувалася під гострим кутом до фронтальної площини та практично паралельно до сагітальної площини. У решті випадків на момент формування ушкоджень подо- вжня вісь ствола збігалася за напрямком з прямолінійною ділянкою ранового каналу і розташовувалася майже перпендикулярно до фронтальної площини та практично паралельно до сагітальної площини. Для уточнення відстані пострілу та кута нахилу ствола зброї виконували математичну обробку лінійно-кутових показників зон відкладення кіптяви за методикою І. М. Козаченка з викорис- танням розроблених автором рівнянь лінійної регресії. Результати математичних обчислень та результати експериментально-порів- няльних досліджень підтвердили визначені за морфологічними ознаками близької дистанції пострілу відстані та кути нахилу зброї в момент формування вхідних вогнепальних ран.Висновки. Досвід впровадження в експертну практику Закарпатського обласного бюро судово-медичної експертизи методики І. М. Козаченка щодо визначення взаємного розташування постраждалого і зброї при пораненні з автомата АК-74 засвідчив досто- вірність та практичну значущість виявлених автором морфологічних ознак та розроблених метричних параметрів вогнепального поранення внаслідок пострілів з автомата АК-74. Розроблена методика в кожному окремому випадку дає можливість визначення моделі вогнепальної зброї, її розташування відносно постраждалого, дистанції та відстані пострілу.

Кровотеча з варикозних вен як ускладнення хронічної венозної недостатності: фактори ризику та сучасні підходи до лікування

2025-05-12T12:31:13+03:00

Вступ. Грізним ускладненням хронічних захворювань вен нижніх кінцівок є кровотеча, частота якої складає від 3–9,1%. Через обмежену кількість інформаційних звітів оптимальна стратегія лікування такої категорії пацієнтів залишається дискутабельною.Мета. Проаналізувати фактори ризику кровотечі з варикозних вен та розробити тактику лікування. Матеріали та методи. Впродовж 2020–2024 років проведене проспективне двоетапне дослідження, яке на першому етапі передбачало збір та аналіз даних пацієнтів з ХЗВ з метою з’ясувати частоту розвитку венозної кровотечі та ідентифікувати потенційні фактори ризику. Метою другого етапу було проаналізувати ефективність запропонованої тактики: пінна склеротерапія для зупинки активної кровотечі з подальшою ліквідацією стовбурного рефлюксу за допомогою радіочастотної абляції. Критерії ефективності: частота рецидиву кровотечі, анатомічний успіх облітерації вени, регрес клінічної симптоматики та покращення параметрів якості життя. Результати досліджень та їх обговорення. Серед загальної кількості пацієнтів з ХЗВ нижніх кінцівок 3,1% госпіталізовані з кровотечею з варикозно розширених вен. 69,2% пацієнтів звернулись за допомогою з першим епізодом кровотечі, а 23,1% з рецидивом. Середній вік склав57,3 ± 7,8 роки а показник індексу маси тіла – 29,8 ± 5,45 кг/м². Пацієнти належали до наступного клінічного класу захворювання: С4а – 7,7%, С4b – 15,4%, C4c – 23,1%, C5 – 15,4%, C6 – 38,5%. Структура коморбідної патології у досліджуваних пацієнтів: гіпертонічна хвороба – 46,2%, цукровий діабет ІІ типу та ІХС – 23,1%, серцева недостатність – 15,4%, ТЕЛА в анамнезі з легеневою гіпертензією – 15,4%. 46,2% пацієнтів приймали дезагреганти, 23,1% – антикоагулянти. Середній об’єм використаної піни для проведення ургентної склеротерапії склав 1,5 ± 0,7 мл. Радіочастотну абляцію доповнювали пінною склеротерапію 3% розчином полідоканолу для облітерації зміненого стовбура великої підшкірної вени у нижній третині гомілки та неспроможних задньовеликогомілкових перфорантних вен. Результати післяопераційного ультразвукового обстеженняпідтвердили 100% оклюзію опрацьованих сегментів вен. Серед зафіксованих небажаних явищ – індурація з гіперпігментацією у 53,8% пацієнтів та екхімози у – 38,5%. Через 1 місяць після проведеного лікування спостерігається регрес клінічної симптоматики визначеної за шкалою r-VCSS з 16,4 ± 4,3 бала до проведеного лікування до 13,7 ± 4,8 бала, однак статистично вірогідну різницю (p=0,02) даного показника спостерігаємо тільки через 6-місяців. Використання запропонованої тактики лікування дозволило статистично вірогідно покращити показник якості життя уже через 1 місяця після проведеного лікування з 23,1 ± 4,3 бала до 17,5 ± 5,9 (P<0,001) з подальшою позитивною динамікою впродовж всього періоду спостереження. Висновки. Кровотеча з варикозних вен, як ускладнення ХЗВ зустрічається у 3,1% пацієнтів. Найбільш вагомими факторами ризику кровотечі є: клініко-анатомічні особливості, коморбідна патологія та вживання медикаментів. Ефективною стратегією надання допомоги пацієнтам з кровотечею з варикозних вен підтвердженою позитивною динамікою показників r-VCSS та AVVQ-UA та відсутністю рецидиву кровотечі є ургентна пінна склеротерапія для зупинки активної кровотечі з подальшою радіочастотну абляцію стовбурного рефлюксу.

Поєднані пошкодження ключиці та грудної клітки: сучасні погляди на діагностику та лікування

2025-05-12T12:42:50+03:00

Травми грудної клітини є поширеним пошкодженням, в результаті високоенергетичного впливу механічного фактору та зустрічаються як в ізольованому варіанті, так і вигляді комбінованих множинних травм. У пацієнтів із множинними травмами, які отримали тупу травму грудної клітки, найбільш поширеними пошкодженнями є переломи ребер (86%), переломи ключиці (19%) або комбінація цих ушкоджень (19%). Переломи ключиці пов’язані з різними травмами та ускладненнями, які поділяються на скелетні та нескелетні травми. Зокрема, нескелетні ушкодження проявляються травмою легень, плеври, ребер, прилеглих судин і плечового сплетення. Понад 75% пацієнтів із політравмою з переломами ключиці мають супутні травми грудної клітки. Обидві травми вважаються показниками тяжкості торакальної травми та незалежно підвищують ризик смертності через значні ускладнення оскільки, безпосередньо супроводжується пошкодженнями життєво важливих структур грудної клітки з усіма негативними наслідками. Тактика лікування поєднаних переломів ключиці та ребер і до тепер не визначена, не існує чітких рекомендацій щодо методу лікування, показань до оперативного лікування, та оцінки їх результативності. Мета: визначити сучасну тактику лікування поєднаних пошкоджень ключиці та грудної клітки, шляхом аналізу сучасної світової літератури. Оперативне та консервативне лікування поєднаних переломів ключиці та ребер мають свою спрямованість і переваги тому потрібно змінити неправильну концепцію з минулого, яка полягає в їх протистоянні. Оперативне лікування переломів ключиці значно знижує частоту незрощень, відновлює анатомічні параметри ключиці, що забезпечує повноцінні рухи в плечовому суглобі та скорочує термін консолідації. Протягом останнього десятиліття всебільшого значення набуває хірургічна реконструкція стабільності стінки грудної клітки. Вибір показань, термінів хірургічного втручання, способів фіксацій, хірургічних доступів, фіксуючих конструкцій, а також засобів і способів консервативного лікування слід застосовувати відповідно до конкретних обставин і потреб пацієнта, що суттєво покращить результати лікування та якість життя.

Історичні аспекти впровадження симультанної передочеревинної герніопластики та відкритої простатектомії у хворих на доброякісну гіперплазію простати та пахвинну грижу

2025-05-12T14:08:07+03:00

Вступ. У статті представлено основні етапи впровадження передочеревинного доступу при виконанні симультанної передочеревинної герніопластики у хворих на пахвинну грижу. Враховуючи те, що в даний час відбувається швидкий розвиток лапароскопічних та роботизованих технік простатектомії, показано беззаперечне місце в урологічній практиці симультанної передочеревинної герніопластики та відкритої простатектомії. Мета дослідження: представити основні етапи впровадження симультанної передочеревинної герніопластики та відкритої простатектомії (залобкової та черезміхурової) у хворих на доброякісну гіперплазію простати та пахвинну грижу.Матеріали та методи. Пошук літературних джерел проводився із застосуванням бази даних Medline від PubMed та Google Scholar за останні 10 років за ключовими словами і словосполученнями англійською мовою: open simple transbladder and retropubic prostatectomy, simultaneous preperitoneal inguinal hernioplasty.Результати дослідження та їх обговорення. З отриманих даних у пошукових медичних наукових базах стає зрозумілим, що етапи впровадження симультанної передочеревинної герніопластики та відкритої простатектомії у хворих на доброякісну гіперплазію простати та пахвинну грижу були і залишаються досить актуальними. Показана необхідність використовувати не лише передочеревинну пахвинну герніопластику місцевими тканинами, але і доповнювати її встановленням синтетичного сітчастого імплантату. Висновки. Симультанна передочеревинна герніопластика при виконанні простатектомії має не лише економічний, але і психологічний ефект, а також сприяє покращенню якості життя хворого. А тому подальші дослідження виконання симультанної передочеревинної герніопластики сітчастим протезом під час відкритої залобкової та черезміхурової простатектомій є актуальними та перспективими.

Дисбіоз товстої кишки у хворих на рак сигмовидної кишки

2025-05-12T14:18:27+03:00

Вступ. Дисбіозом кишківника називають якісну і/або кількісну зміну складу кишкової мікрофлори, яка є симптомом багатьох хвороб. Необхідно зауважити, що проблема зниження пухлинної інтоксикації та корекції кишкового дисбіозу з метою проведення повноцінних курсів хіміотерапії та покращення якості життя пацієнтів з онкопатологією є однією із актуальних проблем клінічної онкології сьогодення. Мета. Оцінити кількісний та якісний стан мікрофлори товстої кишки. Вивчити зміни показників ступенів дисбіозу товстої кишки в різних стадіях пухлинного процесу у хворих на рак сигмовидної кишки.Матеріали та методи. Проведено оцінку даних у 62 пацієнтів з верифікованим діагнозом рак сигмовидної кишки, які перебували на лікуванні у комунальному некомерційному підприємстві «Закарпатський протипухлинний центр» за період 2019–2021 рр. За стадіями патологічного процесу пацієнти були поділені наступним чином: у 4 пацієнтів була І стадія у 17 пацієнтів була ІІ стадія, у 15 – III стадія, у 26 – IV стадія пухлинного процесу. Серед них чоловіків було 51 (82,2%), жінок – 11 (17,7%).Дослідження видового та кількісного складу мікрофлори товстої кишки проводили методом посіву десятикратних розведень (10-1–10-9) на стандартний набір елективних та диференційнодіагностичних живильних середовищ для виділення аеробних та анаеробних мікроорганізмів. Результати досліджень та їх обговорення. Результати клінічних спостережень та бактеріологічних досліджень показали, що дисбіоз товстої кишки наявний у 59 (95,1%) хворих на рак сигмовидної кишки.Патологічні зміни у складі облігатної мікрофлори, які характеризувалися дефіцитом або повним зникненням біфідо- та лактобактерій, ми спостерігали у 59 (100%) та 46 (77,9%) хворих. Зміни у складі представників колі-флори з дисбалансом в кількісному та якісному відношеннях були у 38 (64,4%) та 30 (50,8%) хворих, при цьому з проявами агресії – гемоліз еритроцитів констатовано у 19 (32,2%) хворих. Умовно патогенну кишкову флору виявили у 24 (40,6%) хворих.Висновки. У хворих на рак сигмовидної кишки виявлені глибокі мікроекологічні порушення, що характеризуються інтенсивною проліферацією умовно-патогенної флори та дефіцитом лакто- та біфідобактерій. Ступінь важкості дисбіозу у хворих на рак сигмовидної кишки наростає відповідно до зростання стадії захворювання. Для підвищення ефективності лікування хворих на РСК слід застосувавати «корисні» бактерії або мікробні комплекси, при цьому до кожного пацієнта має бути індивідуальний підхід.

Пластика дефектів м’яких тканин кінцівок, отриманих внаслідок бойової травми

2025-05-12T14:27:23+03:00

Вступ. Закриття дефекту тканин будь-якої локалізації залишається складною проблемою реконструктивної пластичної хірургії, особливо в умовах військового часу та особливостей вогнепальних ран. Серед великої кількості методик закриття дефекту за рахунок хороших естетичних та функціональних результатів частіше застосовують шкірно-м’язеві клапті на живлячих ніжках.Мета. Покращити результати лікування пацієнтів з обширними дефектами м’яких тканин, отриманих внаслідок мінно-вибухово поранення.Матеріали та методи. Проведено аналіз результатів лікування 68 пацієнтів з різними видами пошкоджень м’яких тканин отриманих внаслідок мінно-вибухової травми (МВТ), які знаходилися на етапному лікуванні в хірургічному та травматологічному відділеннях КНП УМБКЛПЛ УМР в 2024 році. Підготовка пацієнтів до закриття дефектів проводилося з врахуванням фаз раньового процесу. Методика сурального клаптя застосована в 15 пацієнтів. Закриття дефектів м’яких тканин з використанням медіального черевця m. gastrocnemius був застосований у семи пацієнтів. Використанням латерального черевця m. gastrocnemius був застосований у трьох пацієнтів.У 32-х пацієнтів для закриття дефектів м’яких тканин була застосована методика шкірно-фасціального локального ротаційного клаптя на різних ділянках. В чотирьох випадках застосували торако-дорзальний м’язовий клапоть. Метод Quaba flap (Dorsal metacarpeal artery perforal flap) для закриття дефектів м’яких тканин основної фаланги використали у трьох випадках. Ускладнення спостерігалося у групі з використанням сурального клаптя: у трьох випадках спостерігалося венозне повнокрів’я клаптя з частковим його некрозом (20%), в одному випадку клапоть повністю некротизував (7%).Висновок. Всі випадки зафіксованих нами ускладнень пов’язані з постішемічними змінами тканин та ангіопатією, які зумовлені, або індуковані і наслідком пролонгованого застосування турнікетів (більше 3–4-х годин) на етапах надання першої медичної допомоги в умовах бойових дій. Використані методики пластичного заміщення дефектів м’яких тканин є високоефективними в лікуванні наслідків мінно-вибухової травми.

Токсиколого-фармакологічна характеристика гідазепаму як представника бензодіазепінів (літературний огляд)

2025-05-12T16:15:04+03:00

Вступ. Одним із найбільш поширених препаратів в Україні із групи бензодіазепінів є гідазепам, зареєстрований як денний транквілізатор. Позитивна динаміка його застосування для лікування тривожних розладів підтверджена у 76,3% пацієнтів, поліпшення загального самопочуття відмічали 61% пацієнтів. В Україні гідазепам випускається у вигляді таблеток в дозуванні 0,02 г та 0,05 г Товариством з додатковою відповідальністю «ІНТЕРХІМ» (м. Одеса) та відпускається лише за рецептом під торговою назвою «Гідазепам IC». Мета дослідження. За даними літератури проаналізувати основні токсикологічні та фармакологічні властивості препарату «Гідазепам». Матеріали та методи дослідження. Бібліосемантичний аналіз наукової інформації з використанням баз даних MEDLINE, PUBMED, бази даних Національної наукової медичної бібліотеки та Національної бібліотеки України В.І. Вернадського. Остаточна вибірка наукових публікацій, яка відповідала поставленій меті становила 25 робіт.Результати. Незважаючи на довготривалість використання препаратів похідних 1,4-бенздіазепіну в широкій медичній практиці не втрачає актуальності питання дослідження їхньої токсичності, у тому числі віддалених наслідків впливу. Результати експериментальних випробувань вказують на високу біодоступність гідазепаму при пероральному введенні (швидко потрапляє в тонкий кишківник і всмоктується в ньому), ефект первинного проходження (наявність другого піка концентрації – 2 год) та швидке виведення з організму. Клінічна ефективність і безпека гідазепаму підтверджена даними клінічних досліджень, однак, всебічне вивчення медико-біологічних властивостей цього препарату триває й сьогодні. Токсикологічними дослідженнями встановлено, що за LD50 гідазепам відноситься до 3-го класу небезпечності. Оскільки гідазепам є проліками, в результаті процесів метаболізму в організмі людини утворюються його метаболіти, які є більш фармакологічно активними, ніж вихідна речовина. Незважаючи на значні фармакологічні переваги гідазепаму перед іншими препаратами групи похідних бензодіазепінів, снодійних засобів, нейролептиків та наркотичних анальгетиків, у поєднанні із вільним продажем, створюються передумови для зловживання ним. Висновки. Для оцінки потенційної небезпечності гідазепаму та визначення перспектив його подальшого застосування необхідно розширити спектр досліджень токсикологічного напряму із використанням альтернативних тест-моделей.

Поширеність COVID-19 серед дітей України під час пандемії

2025-05-12T15:51:51+03:00

Вступ. З моменту оголошення Всесвітньою організацією охорони здоров’я про пандемію коронавірусної інфекції (Covid-19) увага клініцистів та дослідників прикута до особливостей її перебігу, в тому числі – у дітей. Здебільшого у дітей перебіг Covid-19 був не тяжким, але кількість хворих під час пандемії була дуже різною, що обумовлювало низку запитань.Мета: встановити вікову структуру дітей, хворих на Covid-19 в Україні та відстежити ймовірні наслідки. Матеріали та методи. Проведений аналітичний пошук документів щодо вивчення проблеми Covid-19 у дітей в наукометричній базі Scopus. Вивчені показники захворюваності, вікової структури, летальності серед дітей згідно офіційної звітності центру громадського здоров’я МОЗ України за період 2021–2023 років.Резутьтати дослідження. Згідно даних, які вміщує наукометрична база Scopus за період 2018–2024 років опубліковано 46 705 документів щодо перебігу Covid-19 у дітей. За період 02.2021–06.2023 роки в Україні було зареєстровано 35 561 822 хворих, в тому числі в Тернопільській області – 859 991 пацієнтів. В загальній популяції частка дітей серед хворих була не значною (1,2%). Найбільша кількість хворих дітей спостерігалася у 2021 (n=192 443) та у 2022 (n=186 402) роках. Вікова структура хворих дітей представлена переваженням осіб віком 16–17 років, з найбільшою частотою у 2021 році (n=136 586). Найменш вразливою до Covid-19 виявилася група дітей віком до 11 років впродовж усіх трьох років. Серед школярів віком від 12 до 13 років Covid-19 діагностувався з найбільшою частотою протягом 2022 року. Летальність дітей віком від 0 до 17 років складала від 0,03% до 0,01% в Україні та 0,02% в Тернопільській області.Висновки. Захворюваність серед дітей на Covid-19 в Україні була істотно меншою, у порівнянні із дорослими. Впродовж пандемії у віковому аспекті серед хворих дітей переважали особи старші 12 років; винятком був 2023 рік, коли 2/3 усіх пацієнтів становили діти від 0–11 років. В дитячій популяції зафіксовані поодинокі летальні випадки при Covid-19, що обумовлено рідкісними випадками тяжкого респіраторного синдрому.

Досвід клінічного застосування Атера А у хворих на артеріальну гіпертензію, асоційовану з ішемічною хворобою серця

2025-05-12T14:48:04+03:00

Вступ. Значний прогрес в лікуванні артеріальної гіпертензії (АГ) та ішемічної хвороби серця (ІХС) пов’язаний з відкриттям антагоністів кальцію (АК) та агоністів рецепторів ангітензин ІІ – сартанів. На сьогоднішній час лікування цими препаратами має суттєві свої переваги. Вони виражаються в тому, що вони є метаболічно нейтральними, ефективними, мають органопротекторні властивості, позитивно впливають на кінцеві точки перебігу АГ. Відомо, що у пацієнтів високого ризику монотерапія малоефективна, тому доцільно застосовувати комбіновану терапію, поєднання АК з сартанами, при лікуванні хворих з гіпертензією в поєднанні з ішемічною хворобою серця. Даному питанню, не зважаючи на велику актуальність проблеми, присвячена мала кількість досліджень. Особливою популярністю серед комбінованих препаратів є поєднання телмісартана з амлодипіном (відомий як «Атера А»).Мета дослідження. Вивчення клінічних і гемодинамічних ефектів препарату Атера А у хворих на артеріальну гіпертензію, асоційованою з ІХС, у осіб із збереженою систолічною функцією ЛШ.Матеріали та методи. Дослідження охоплює 45 хворих на артеріальну гіпертензію, асоційованою з ІХС, яким проводили лікування препаратом Атера А. Клінічну ефективність оцінювали за зниженням артеріального тиску (АТ) до цільових рівнів та зменшенням кількості нападів стенокардії. Показники гемодинаміки вивчали методом ехокардіографії. Гіпертрофію ЛШ констатували згідно з рекомендаціями A. Canau et al. Масу міокарда ЛШ розраховували за формулою R.B. Devereux 1995. Дослідження діастолічної функції серця проводили методом доплер-ехокардіографії. Досліджувані показники визначали до призначення Атера А, та через 10 тижнів прийому препарату.Результати досліджень. При лікуванні Атера А протягом 10 тижнів відмічали як зменшення артеріального тиску систолочного (АТс), так і артеріального тиску діастолічного (АТд). Середньодобовий АТс зменшився на 35,9±2,20 мм рт. ст., або на 20,1±0,8% від вихідного рівня (P<0,05), АТд – на 26,1±0,86 мм рт. ст., або на 18,1±0,8% (P<0,05). Частота серцевих скорочень (ЧСС) при цьому не збільшувалася.Висновки. Препарату Атера А властива висока клінічна ефективність і безпечність,що робить його препаратом вибору у лікуванні низько ренінвмісних артеріальних гіпертензій у поєднанні з ішемічною хворобою серця.

Деякі показники стану вегетативної нервової системи при неврологічних проявах остеохондрозу поперекового відділу хребта

2025-05-12T14:59:05+03:00

Вступ. Біль у попереку є основною проблемою охорони здоров’я в усьому світі, оскільки 84% дорослого населення будь-якої країни відчувають його протягом свого життя. В деяких дослідженнях була показана наявність дисфункції вегетативної нервової системи при хронічному болю в спині. Проте дослідження на цю тему все ще обмежені.Мета дослідження: дослідити функціональний стан вегетативної нервової системи у пацієнтів з неврологічними проявами остеохондрозу поперекового відділу хребта з використанням доступних для лікаря клінічних методів оцінки вегетативної сфери, що може мати практичне значення для подальшої оптимізації лікування болю в спині.Матеріали та методи. Обстежено 104 хворих чоловічої статі на неврологічні прояви остеохондрозу поперекового відділу хребта (середній вік 34,05±5,7) без проявів ожиріння та соматичної і судинної патології та 25 практично здорових осіб (середній вік – 35,04±3,6). Серед обстежених хворих – 50 хворих на радикулопатії на тлі гриж міжхребцевих дисків, верифікованих за допомогою нейровізуалізації та 54 хворих на рефлекторні прояви остеохондрозу поперекового відділу хребта.Використані стандартні клінічні методи дослідження стану вегетативної нервової системи з визначенням вегетативного тонусу, вегетативної реактивності та вегетативного забезпечення діяльності.Результати досліджень та їх обговорення. Клінічно у 100% обстежених пацієнтів виявлені міофасціальні порушення на тлі класичних рефлекторних м’язово-тонічних синдромів. Встановлено статистично вірогідне переважання симпатотонічно направленого вихідного тонусу в групі хворих на корінцеві порушення порівняно з хворими на рефлекторні синдроми поперекового остеохондрозу, що корелювало з вірогідно вищим показником болю за ВАШ у цій групі хворих.Показники вегетативної реактивності при проведенні холодової проби в групі хворих були вірогідно вищими порівняно з контр- ольною групою та вищими при нанесені холодового подразнення на боці больового синдрому (ішіалгії).Висновки. Проведене дослідження показує наявність впливу болю в попереку на стан вегетативної нервової системи в залежності від типу неврологічних проявів – корінцевих чи рефлекторних. Існує потреба в подальших високоякісних дослідженнях з використанням інструментальних методів дослідження різних ланок вегетативної нервової системи. Адже від стану вегетативної нервової системи залежить ефективність лікування та ймовірність виникнення ускладнень, як в процесі перебігу захворювання, так і можливих побічних дій при використанні медикаментозних та немедикаментозних методів лікування.

Хвороба Лайма – особливості клінічного перебігу (огляд літератури)

2025-05-12T15:33:09+03:00

Актуальність. Інфекційні захворювання завжди були і залишаються актуальними протягом усієї історії людства. Зокрема, останніми роками збільшилася кількість випадків зоонозних антропогенних захворювань, збудники яких передаються переважно через укуси кліщів. Епідеміологічна ситуація щодо таких інфекцій, як Лайм-бореліоз та кліщовий енцефаліт, змінюється щороку. З ростом популярності туризму ці інфекції стають проблемою поза межами ендемічних регіонів. Зростає кількість випадків цих захворювань, які не пов’язані з професійними факторами ризику, що привертає увагу та вимагає перегляду підходів до цих захворювань, глибшого дослідження їх патогенезу, клінічних проявів, методів діагностики та лікування, а також пошуку та застосування найефективніших методів профілактики. Основна мета: Основна мета дослідження – описати як типові, так і нетипові клінічні ознаки хвороби Лайма, коротко згадуючи заходи профілактики, діагностики та лікування, використовуючи різноманітну нещодавно опубліковану літературу.Матеріали та методи: Стаття використовує бібліографічний метод та є оглядом існуючих робіт у PubMed та Google Scholar, а також іншої літератури за темою.Результати дослідження та їх обговорення: Проаналізували інформацію із сучасних закордонних та вітчизняних джерел.Отримані дані свідчать про актуальність обраної теми.У зв’язку з тим, що останніми роками в Україні боротьбі зі шкідниками приділяється менше уваги, через недостатнє фінансування цієї галузі та намагання ліквідувати санітарно-епідеміологічний зв’язок, кількість комах-переносників збудників вищевказаних хвороб з кожним роком зростає. Міські парки та деякі прибудинкові двори небезпечні для відвідування. Ця проблема стає особливо гострою з травня по жовтень кожного року.Аналіз зарубіжних джерел показав значне поширення Лайм-бореліозу в економічно розвинених країнах, а саме Швейцарії, Італії, Німеччини, Чехії. Звичайно, це пов’язано зі складністю дезінсекції та відсутністю державних програм знищення комах.Висновки: Отже, недосконалість профілактичної ланки, а саме санітарно-просвітницьких заходів, тяжкість цих захворювань, ускладнення як після перенесених захворювань, так і після їх лікування. Усе це спонукає нас шукати шляхи вирішення цих проблем, щоб запобігти виникненню нових випадків та покращити заходи лікування.

Можливості застосування інгібітора натрійзалежного котранспортера глюкози 2-го типу емпагліфлозину у пацієнтів із серцевою недостатністю

2025-05-12T15:39:55+03:00

Вступ. Серцева недостатність (СН) є одним із найчастіших серцево-судинних ускладнень, що значно погіршує прогноз пацієнта, супроводжується втратою ниркової функції, призводить до частих повторних госпіталізацій та смерті. Справжнім проривом у медикаментозному лікуванні хронічної СН стало додавання до стандартної терапії інгібіторів натрійзалежного котранспортера глюкози 2-го типу (іНЗКТГ-2).Мета дослідження: вивчення потенційних механізмів реалізації сприятливих ефектів іНЗКТГ-2 та можливостей покращення лікування і прогнозу пацієнтів із різними варіантами перебігу СН при застосуванні емпагліфлозину.Матеріали та методи. Аналіз даних літературних джерел щодо результатів існуючих досліджень оцінки механізму дії, клінічної користі і безпеки застосування представника іНЗКТГ-2 – емпагліфлозину у хворих із різними варіантами перебігу СН.Результати дослідження та їх обговорення. Емпагліфлозин – перший іНЗКТГ-2, який окрім покращення глікемічного контролю, продемонстрував здатність надавати кардіопротекторні та нефропротекторні ефекти у хворих із цукровим діабетом 2-го типу та високим кардіоваскулярним ризиком (дослідження EMPA-REG OUTCOME). Представлені подальші дослідження (EMPEROR-Reduced, EMPEROR-Preserved, EMPA-RESPONSE-AHF, EMPULSE, EMPAG-HF, EMPA-KIDNEY), переконливо вказали на позитивний вплив емпагліфлозину на перебіг хронічної серцевої недостатності незалежно від значень фракції викиду лівого шлуночка та глікемічного статусу, а також на покращення прогнозу у хворих з хронічною хворобою нирок та пацієнтів з гострою серцевою недостатністю, демонструючи при цьому сприятливий профіль безпеки. Вплив цієї групи препаратів на клінічні результати у пацієнтів із гострою серцевою недостатністю є вкрай цікавим для подальшого ретельного вивчення.Висновки. Наявні кардіо- та нефропротекторні властивості іНЗКТГ-2 емпагліфлозину забезпечують ефективність його застосування при хронічній СН та/або хронічній хворобі нирок не залежно від наявності цукрового діабету, а також демонструють обнадійливі перспективи в покращенні прогнозу пацієнтів, госпіталізованих із гострою СН.

Доцільність анкетування на етапі діагностики та взаємозв’язок між суб’єктивним сприйняттям ознак скронево-нижньощелепної дисфункції і підтвердженим діагнозом

2025-05-12T16:20:25+03:00

Вступ. Скронево-нижньощелепна дисфункція (СНЩД) характеризується розширеним симптомокомплексом клінічних проявів, та займає друге місце серед найпоширеніших хронічних больових станів у світі вражаючи до 75% дорослого населення. Ефективність лікування даного стану прямо пропорційна до ранньої діагностики розширеного клінічного симптомокомплексу і має бути спрямована на оцінку симптомів, ще до проведення додаткових досліджень. Мета роботи – дослідити ефективність проведення профільного анкетування на етапі ранньої діагностики дисфункціонального стану СНЩС, та визначити взаємозв’язок між суб’єктивним сприйняттям пацієнтами ознак СНЩД і підтвердженим діагнозом. Методи дослідження. 168 пацієнтів віком від 22 до 68 років прийняли участь у профільному анкетуванні, після чого було проведено ретельне клінічне обстеження зубо-щелепної системи, СНЩС, жувальних м’язів та оклюзійно-артикуляційного співвідношення. За необхідності підтвердження діагнозу СНЩД, додатково призначали електроміографічне дослідження, УЗД, а також МРТ обох СНЩС. За допомогою статистичного аналізу результатів анкетування нами був визначений взаємозв’язок між суб’єктивним сприйняттям пацієнтами ознак СНЩД і підтвердженим діагнозом. Результати та обговорення. За результатами анкетування пацієнти найбільше відмітили втомлюваність та біль в жувальних м’язах, особливо під час їди. Даний симптом, а також частий головний біль, або біль в ділянці СНЩС, пацієнти найчастіше пов’язували із запаленням привушної ділянки, і не відносили до стоматологічної патології. Згідно результатів електроміографічного дослідження було відзначено напруження жувальних м’язів різного ступеня важкості. Після ретельного обстеження 32 пацієнти були скеровані на додаткове дослідження – УЗД та МРТ. Висновки. За результатами нашого дослідження, після клінічного підтвердження або встановлення діагнозу СНЩД і кореляції даних отриманих після основного та додаткового обстеження із показниками вказаними пацієнтами в анкеті, відстежується чіткий взаємозв’язок між наявними симптомами СНЩД і суб’єктивним сприйняттям пацієнтами ознак дисфункціонального стану.

Психоемоційне навантаження на медичних працівників стоматологічного профілю

2025-05-12T16:23:56+03:00

Вступ. Стоматологічна допомога є одним з найбільш затребуваних видів медичної допомоги населення. За кількістю звернень вона посідає друге місце після числа звернень до лікарів-терапевтів. Більше того, у вікових групах населення старше 35 років проблеми, пов’язані з хворобами зубів та ротовою порожниною, виходять на перше місце, потреба в ортопедичному лікуванні досягає 60–100%. Стоматологічне здоров’я населення має стійку тенденцію до погіршення. Наявні в літературі дані свідчать про те, що праця лікарів-стоматологів супроводжується впливом низки несприятливих для їх здоров’я виробничих факторів, серед яких відзначається зорова та емоційна напруга, вимушена робоча поза, нераціональне освітлення, небезпека передачі інфекції, контакт з алергенами, токсичними речовинами, шум, вібрація, рентгенівське та лазерне випромінювання та інші. Розробка та організація профілактичних заходів щодо створення оптимального робочого середовища для стоматологів різних спеціальностей є ключовим напрямом наукових досліджень, оскільки вони за своєю суттю визначають рівень життєдіяльності та працездатності лікаря. Заходи щодо покращення умов праці, захист медичних працівників стоматологічного профілю мають бути спрямовані на дотримання гігієни праці, на усунення несприятливих професійних факторів у роботі, профілактику та зміцнення їхнього здоров’я.Мета дослідження. Оцінити психоемоційне навантаження на роботу лікарів-стоматологів.Матеріали та методи дослідження. В рамках дослідження було проведено соціологічне опитування лікарів-стоматологів, які працюють в приватних стоматологічних кабінетах у містах Закарпатської області та Університетській стоматологічній поліклініці «Ужгородського національного університету» у віці від 23 до 58 років, (всього 167чоловік), з них: від 23 до 30 років – 37 чол. – 1 група, від 31 до 40 років – 43 чол. – 2 група, від 41 до 50 років – 41 чол. – 3 група, від 51 і старше – 46 чол. – 4 група. У дослідженні взяли участь 167 осіб (39,8% чоловіків та 60,2% жінок). Практично всі стоматологи працювали за основною спеціальністю на повну ставку. 31,3% мали стаж роботи від 5 до 10 років, 28,4% – 10–15 років,23,6% – 15–20 років та 16,7% – понад 20 років.Для соціологічного опитування лікарів-стоматологів було розроблено анкету та застосовано метод анонімного анкетування.Широке коло питань, внесених у анкету, дозволило проаналізувати стан здоров’я та суб’єктивну оцінку самопочуття медичних працівників у процесі виконання професійної діяльності. Статистична обробка даних виконувалася на персональному комп’ютері за допомогою ліцензованого програмного забезпечення для операційної системи Windows та стандартного програмного пакету Statsoft. Inc STATISTICA 6.0 2300 East 14th Street Tulsa, ОК 74104 США. Для визначення достовірності відмінності результатів застосовувалися значення t-критерію Стьюдента [7, 8].Результати та обговорення. Оскільки праця лікаря-стоматолога пов’язана з підвищеними психоемоційними навантаженнями, то цілком зрозуміло наявність скарг у стоматологів на зміну психоемоційної сфери – 37,7%.На виконання психологічних тестів лікарів-стоматологів розділили на дві групи: першу – 109 лікарів-стоматологів приватних стоматологічних кабінетів м. Ужгорода і другу – 58 лікарів Університетської стоматологічної поліклініки ДВНЗ «УжНУ». В обох групах проводилося дослідження параметрів особистої та реактивної тривожності за «Шкалою самооцінки», розробленою Спілбергом, а також визначався рівень тривоги та депресії за «Шкалою депресії», розробленою Зігмондом та Шнайтом.Після статистичної обробки отриманих результатів з’ясувалося, що в обох групах переважав середній рівень реактивної тривожності (у першій групі – 42,7 бала, другій – 34,02 бала). Тобто лікарі-стоматологи більшою мірою схильні до проявів занепокоєння, страху за життя та стан здоров’я пацієнтів, невпевненості у своїх діях. Причому у 25% усіх лікарів-стоматологів першої групи виявлено високий рівень реактивної тривожності, що зумовлює появу тривожного стану в оцінці правильності прийняття рішень.Окрім порівняння отриманих результатів між лікарями-стоматологами та лікарями поліклініки, нами проведено порівняння показників «Шкали самооцінки» та «Шкали депресії» за професійним приладдям лікарів-стоматологів. Для цього перша група лікарів-стоматологів була поділена на три підгрупи, у кожній по 36 осіб. До першої підгрупи увійшли стоматологи терапевтичного профілю, до другої – стоматологи хірургічного профілю, до третьої – стоматологи-ортопеди. У стоматологів терапевтичного та ортопедичного профілів спостерігався середній рівень реактивної тривожності: 40,2 бала та 35,2 бала відповідно. У стоматологів-хірургів виявлено високий рівень реактивної тривожності (51,1 бала). З цього випливає, що за наданням стоматологічної допомоги найбільш схильні до появи страху і тривоги за компетенцію своїх дій стоматологи хірургічного профілю.Висновки. Таким чином, психоемоційний статус лікарів-стоматологів до кінця робочого дня відхиляється у бік підвищення три- воги та страху за життя та здоров’я пацієнтів. Стану депресії у стоматологів не виявлено. Також виявлено збільшення стомлюваності серед стоматологів усіх профілів.Наявність скарг на дискомфортні відчуття з боку органу зору та опорно-рухового апарату, зниження працездатності, зміну психоемоційної напруги практично всі респонденти пов’язували з професійною діяльністю та розцінювали як наслідок несприятливих умов їхньої праці.

Порівняльна характеристика правдивості та прецизійності інтраоральних сканерів (огляд літератури)

2025-05-12T16:29:45+03:00

Вступ. Враховуючи те, що інтраоральні сканери стали ключовим інструментом для отримання високоточного тривимірного зображення зубів і щелеп, важливість аналізу правдивості та прецизійності різних системи сканування залишається актуальним завданням для забезпечення точності та ефективності стоматологічного лікування, а також сприятиме актуалізації критеріїв при виборі найбільш оптимального обладнання залежно від клінічної ситуації та впливу різноманітних чинників. Мета дослідження.Вивчити та систематизувати дані літератури щодо параметрів правдивості та прецизійності варіативних систем інтраорального сканування, а також провести порівняльний аналіз даних точності досліджуваних систем між собою, враховуючи вплив різних факторів.Матеріали та методи. Проведене дослідження було організовано у форматі огляду літератури. Пошук наукових джерел згідно із поставленою метою дослідження забезпечувався через cистему Google Scholar (https://scholar. google.com/) за ключовими словами «intraoral scanning», «accuracy», «intraoral scanner», «trueness», «precision», «intraoral scanning technology» при різних їхніх комбінаціях з використанням функцій розширеного пошуку. Всього було проаналізовано 30 джерел літератури, включаючи клінічні дослідження та огляди, опубліковані в періодичних виданнях щодо порівняння різних моделей ІОС, враховуючи вплив різних факторів, які можуть потенційно визначати точність сканування. Результати дослідження та їх обговорення. Різні моделі внутрішньоротового сканування можуть суттєво відрізнятися за точністю, крім того існує багато факторів, що впливають на правдивість і прецизійність цифрових відбитків: апаратне та програмне забезпечення, досвід лікаря, характеристики поверхні сканування, різні технології та механізми обробки інформації, принципи сканування, тип, колір та формування отриманого зображення, матеріал поверхні, дизайн препарування зуба, ширина і геометрія зубних рядів, а також стратегія сканування. Крім того, вибір відповідного матеріалу для еталонної стандартної моделі (наприклад, металу, пластику) має вирішальне значення, оскільки оптичне відображення поверхні відіграє значну роль у визначенні точності відбитка, що необхідно враховувати при оцінці результатів сканування. Висновки. Результати проведеного огляду літератури та аналітичного опрацювання даних, наведених у попередніх дослідженнях, продемонстрували значну різницю у правдивості та прецизійності між різними системами інтраорального сканування. Жоден із проаналізованих факторів впливу не може вважатися відповідальним за критичні відмінності в отриманих результатах точності сканування, зареєстрованих при порівнянні різних систем внутрішньоротового сканування.

Біохімія як фундаментальна медична дисципліна та інноваційні методи її викладання

2025-05-12T16:07:44+03:00

Вступ. Викладання біохімії є важливою складовою навчального процесу у медичних університетах. Необхідність фундаментальних знань з біохімії для студентів медичного факультету активно обговорюється в науковій літературі. Дослідження показують, що без глибоких знань з біохімії неможливо ефективно засвоїти інші медичні дисципліни. Засвоєння студентами знань про біохімічні процеси в організмі людини є основою для розуміння патогенезу захворювань. Студенти, які мають глибокі знання з біохімії, здатні краще інтерпретувати клінічні ситуації. Фізіологія, патологія, фармакологія та клінічна медицина тісно пов’язані з біохімією, тому викладання цієї дисципліни повинно бути максимально ефективним. Мета. Вивчити основні особливості та підходи до викладання біохімії на медичному факультеті, визначити роль інноваційних методів навчання у формуванні професійної компетентності майбутніх лікарів. Проаналізувати, яка із навчальних дисциплін, що входить до іспиту Крок-1, є найважчою у засвоєнні та оцінити місце біохімії в цьому рейтингу. Матеріали та методи. Аналіз літератури з питань досліджень різних підходів до викладання біохімії. Онлайн опитування з використанням Google Forms щодо характеристики предметів іспиту Крок-1. Результати. Одним із важливих напрямів є інтеграція біохімії з клінічними дисциплінами, що дає змогу студентам краще усвідомити зв’язок теоретичних знань із практичною медициною. Проблемно-орієнтоване навчання як одне з інтерактивних методів, є важливим аспектом сучасної медичної освіти в Україні. У процес викладання в Україні також впроваджуються мультимедійні технології, які включають використання інтерактивних презентацій, відео-лекцій, віртуальних лабораторій, онлайн-курсів тощо. Такий підхід дозволяє студентам краще сприймати складний матеріал та активно взаємодіяти з ним, а використання електронних платформ дозволяє студентам практикуватися в режимі реального часу, що підвищує ефективність навчання. Впровадження новітніх технологій і методів у викладанні біохімії для студентів медичного факультету є невід’ємною складовою не тільки кращого засвоєння матеріалу, але й успішного складання ліцензійного інтегрованого іспиту Крок-1. За результатами проведеного опитування встановлено, що найважчими у вивченні предметами загалом є патологічна анатомія, фармакологія та біохімія. Найлегшим предметом у засвоєнні респонденти вважали біологію. Загалом, на думку респондентів, у майбутній професійній діяльності найбільше знадобляться такі дисципліни як фізіологія, патологічна фізіологія та фармакологія.Висновки. Викладання біохімії та підготовка студентів медичного факультету до іспиту Крок-1 є важливими складовими освітнього процесу. Враховуючи результати опитування, слід зазначити, що студенти не до кінця розуміють важливість опанування даного предмету для майбутньої професійної діяльності. Через свою складність, біохімія вимагає від викладачів застосування інноваційних підходів, які стимулюють критичне мислення і сприяють кращому засвоєнню матеріалу.

Особливості захворювань ендометрія при цукровому діабеті

2025-05-12T15:55:43+03:00

Актуальність. Більшість репродуктивних розладів пов’язані з аномальною взаємодією клітин ендометрія та гормональними реакціями, що призводить до тканинного дисгомеостазу та безпліддя. Цукровий діабет теж гормонозалежна патологія і статевим гормонам в її розвитку приділяється значна увага останніми роками, тому розуміння зв’язку між хворобами ендометрію і цукровим діабетом має вирішальне значення для громадського здоров’я. Мета дослідження – проаналізувати взаємовплив захворювань ендометрія та цукрового діабету. Методи та матеріали. Дослідження ґрунтувалося на аналізі наукових джерел інформації із зазначеної тематики. Результати. Цукровий діабет та ендометріоз мають схожу патофізіологію, оскільки обидва пов’язані з хронічним запаленням, викликаним надмірною активацією імунної відповіді. Продемонстровано, що статус цукрового діабету у жінок з ендометріозом призводить до значних змін рівня експресії рецепторів стероїдних гормонів у стромальному та залозистому епітеліальному компартментах уражень порівняно з такими у жінок з ендометріозом, але без цукрового діабету. Показано, що ядерні рівні PGR-T (строма) були знижені, тоді як рівні ESR1 (епітелій) і ESR2 (епітелій, строма) були підвищені у жінок з цукровим діабетом і ендометріозом відносно жінок з ендометріозом, але без цукрового діабету. Окрім того, у тому ж дослідженні виявлено підвищену локалізацію макрофагів (імунореактивність CD68), що вказує на імунну активацію, яка, як відомо, пов’язана з прогресуванням ендометріозу у стромальних клітинах жінок із цукровим діабетом першого типу і ендометріозом порівняно з жінками без цукрового діабету першого типу. Нещодавнє дослідження показало, що рівень глюкози в сироватці крові був нижчим у пацієнтів із ендометріозом яєчників, ніж у здорових контрольних осіб. І, хоча, ендометріоз з клінічної точки зору вважається здебільшого доброякісним захворюванням, його коморбідність із цукровим діабетом може сприяти прогресуванню патологічного процесу. У дослідженні китайських вчених результати показали, що індекс матки, товщина ендометрія та рівень PCNA значно зросли в групі гіперплазії ендометрія і були ще гіршими в групі гіперплазії ендометрія, що супроводжувався цукровим діабетом 2 типу. Ці результати свідчать про те, що цукровий діабет 2 типу може впливати на прогноз гіперплазії ендометрія. Висновки. Цукровий діабет підвищує ризик розвитку і прогресування патологій ендометрія, серед яких найнебезпечнішою залишається рак ендометрію.

Вірус папіломи людини як основний чинник у виникненні дисплазії шийки матки

2025-05-12T16:03:36+03:00

Вступ. Серед онкологічних захворювань рак шийки матки посідає друге місце після раку молочної залози та онкологічної смертності жінок в Україні. Дисплазія шийки матки є передраковим захворюванням, яке асоціюється з вірусом папілом людини, а саме з високоонкогенними штамами. Незважаючи на виражену асоціацію ВПЛ з раком шийки матки, одного ВПЛ недостатньо для того, щоб ініціювати пухлинний процес. Передпухлинні стани з низьким ступенем диференціації на тлі ВПЛ-інфекції не завжди прогресують в інвазивний рак. Різноманітні чинники, такі як імунітет, гормональний дисбаланс, коінфекція з іншими імунодефіцитними станами також відіграють свою роль. При дисплазії шийки матки порушується дозрівання та диференціація клітин плоского багатошарового епітелію. Ранній початок статевого життя, часта зміна статевих партнерів є фактором ризику зараження вірусом папіломи людини.Мета дослідження – здійснити аналіз даних світової літератури стосовно ролі вірусу папіломи людини, як чинника виникнення дисплазії шийки матки. Результати досліджень та їх обговорення – дисплазія шийки матки – захворювання, при якому порушується будова, диференціація та дозрівання клітин багатошарового плоского епітелію шийки матки. Дисплазія шийки матки є досить поширеним станом серед жінок репродуктивного віку, особливо у віці 25–35 років, коли найбільший ризик ураження тканин шийки матки асоціюється з активною реплікацією вірусу папіломи людини (ВПЛ). Вважається, що цей стан зустрічається у 1–5% жінок, які проходять скринінгові обстеження. Однак частота дисплазії серед жінок, які не регулярно проходять скринінг, може бути вищою. Для цервікальної інтраепітеліальної неоплазії на цитологічному та гістологічному рівні характерно акантоз, гіперкератоз, паракератоз, порушення структури кліти (ядерний поліморфізм, зміна ядерно-цитоплазматичного співвідношення в бік ядра, вакуалізація).Висновки. Дисплазія шийки матки та рак шийки матки залишаються значною проблемою в охороні здоров’я, попри досягнення у профілактиці, діагностиці та лікуванні. Однією з основних причин виникнення цих захворювань є інфікування онкогенними штамами вірусу папіломи людини (ВПЛ), зокрема 16 та 18 типами. Скринінгові програми спрямовані на раннє виявлення передракових захворювань шийки матки та раку, зменшення захворюваності та смертності. Цитологічні аномалії в мазках (дискаріоз) певною мірою корелюють з гістологічною аномалією (CIN). Широке охоплення вакцинацією, регулярного скринінгу та вдосконалення методів лікування допоможе зменшити захворюваність на передракові стани та рак шийки матки.

Пам’яті Наталії Іванівні Жеро

2025-05-12T16:40:30+03:00

Пам’яті Наталії Іванівні Жеро